Леля

Добавлено в закладки: 0

Наснилась донька Неба та Землі,

Щаслива у незгасній їх любові.

Мов ружа – в вишиванці, чорноброва,

Із нею поряд – сам Ярило зблід.

 

Пташиний ґвалт здійнявся до небес,

Водойми, ліс – уквітчано- веселі:

«Ти на добро з’явилась в світі, Лелю!»

Туркоче жайвір: «Славимо тебе!

 

О, Лелю! Юнкам принеси любов,

А ґаздам дай добробуту й врожаю.»

Рум’янець ніжний на обличчі грає,

Говорить Леля: «Збудеться, дай -бо’!

 

Ви тільки віру в серці не гасіть,

Зима – це ніч коротка, Горобина,

Дам лад усьому. Тільки відпочину –

Й спущусь до вас із Батькових воріт.

 

Втру носа я зимі – хай щезне лють.

Розкаже дятел втішним перестуком, 

Як під гаївки уквітчаю луки:

Пливе вінок до того, що люблю…  

 

Здоров’я зичу всім і довгих літ,

Дзвінку веснянку в душі та оселі,

І знайте: з Вами поруч світла Леля,

Не треба зла на матінці-Землі!»

 

…Прокинулася. Та очей той льон,

як промінь сонця, світить крізь верхівки.

І лебедить веснянку чи гаївку –

Хай

буде в руку дивовижний сон.