Рідні вулички мої

Добавлено в закладки: 0

Утопають між гаїв,

хоч війна навколо й лихо,

й піднялась асфальтна крихкість,

рідні вулички мої.

 

Із беріз в’юниться сік,

серце гупає щосили,

Дружне птаство сповістило,

як радіє цій красі.

 

Споважнів і зсохся ліс,

похилився на узбіччя.

Та зозуля щедро лічить

«ку» та «ку»… Он як заріс!

 

Шепчуть в небо молитви

сосни, славні старожили:

«Селище розквітле й миле,

в мирі й радощах живи!»

 

Арка-велетень стоїть,-

краю нашого візитка.

Зеленіють, ніби влітку,

Рідні вулички мої.