ПІСНЯ ЖИТТЯ

Добавлено в закладки: 0

Зранку з неба дощить… Та пташкам ніби не заважає
Ця похмура погода, —  приводять житло до пуття.
На відсутність тепла та комфорту вони не зважають,
Справи є важливіші, призначення — дати життя…

… Чом так люблю пташок?.. Бо вони ж бо, ні в чому не винні,
Бо не шкодять нікому, співають собі від душі…
Бо маленькі оці, невибагливі, бідні створіння,
Що «не сіють, не жнуть», — ще не пишуть про себе вірші…

Про своі перемоги, своі надбання, та образи,
Про примхливе кохання, тим паче, про зраду та блуд…
Не складають з зусиллям якусь філігранну там фразу,
Щоби вразити нею читаючий генія люд…

Слова ім не дано…Та вони і без слів розуміють,
Що співати від щастя можливо без зайвих тих слів…
І співають пташки, так як тільки вони лиш уміють,
І чомусь розуміють — і люди, і Бог — той іх спів.