Гражданская война в Испании 1936-1939 годов (Старый, сокращённый и вообще не доработанный вариант)

Добавлено в закладки: 0

Сегодня 1-го апреля в 1939 году закончилась Гражданская война в Испании победой франкистов над коммунистами. К этой дате мы выпустили журнал с картонными моделями четырёх танков и моей статьёй на 11 страниц формата А4. Статья на украинском языке (условие заказчика) и богато иллюстрирована. Здесь я выложу лишь пару фото и обложку журнала. Текст выкладываю полностью. Понимаю, что много, может кто-то до конца и дочитает. Хотя я хотел ещё больше, но был стеснён в количестве листов. Основная направленность — действия танков. К сожалению не все эпизоды, опять же из-за размера, но я старался осветить по-максимуму. Приятного ознакомления!  А лучше её вообще не читать — это макет, в журнал пошёл совершенно другой вариант — поинтереснее.

Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 років

З 1931 по 1936 роки Іспанія пережила понад 20 урядових криз, що призвело до погіршення соціально-економічного становища народу і до активізації лівого і робітничого руху, на що комуністичний уряд країни на чолі з президентом Мануелем Асанья відповів репресіями. У суспільстві зростав вплив радикально налашто-ваних політичних сил – республіканців (комуністів, анархістів) та націоналістів. Сталося масове захоплення селянами земель і зіткнення їх з цивільною гвардією. В умовах глибокої економічної кризи почались страйки робітників. В іспанських містах відбувалися заво-рушення, сутички між прихильниками і противниками республіканців, замахи на життя, вбивства.

В умовах, що склалися, владу в руки вирішили взяти військові, на чолі з генералом Хосе Санхурхо, який, ще 10 серпня 1932 року вже очолював невдале повстання, відоме також як «Санхурхада», з метою встановлення нової влади і позбавлення Іспанії від «червоної загрози».

Фото:

Хосе Санхурхо Саканель

17 липня 1936 року радіостанція міста Сеути передала по Іспанії умовну фразу-сигнал до початку загальнодержавного заколоту: «Над всією Іспанією безхмарне небо» і, військові гарнізони в дванадцяти містах Іспанії та в п’яти північно-африканських містах одночасно підняли заколот. На наступний день заколот спалахнув у всіх великих містах Іспанії. По всій країні почались бойові дії громадянської війни. 20 липня загони генерала Мануеля Годеда зробили спробу захопити Барселону – місто-порт, головний промисловий центр Іспанії того часу, столицю Каталонії, але їх виявилося замало, щоб розвинути успіх. Проте тисячі республіканців і анархістів увірвалися на склади боєприпасів, озброїлися і оточили армію Годеда, яка забарикадувалася. На вулицях Барселони 14 годин тривали запеклі барикадні битви. Під час боїв шофери таксі розганяли свої машини і на граничній швидкості таранили барикади військових. Але військові тримались стійко і здались 21 липня, коли закінчились патрони.

Фото:

Барселонські анархісти, 1936 рік

22 липня в авіакатастрофі загинув генерал Х. Санхурхо і місце лідера зайняв генерал Франсиско Франко. Його підтримало 100 тисяч солдат і офіцерів Іспанії і вони почали називати себе «Франкістами». Республіканців підтримало тільки 45 тисяч військових, здебільшого солдатів, бо офіцери перейшли на бік Франко, тому він розраховував в найкоротші терміни зломити опір республіканських частин і взяти владу в свої руки. Але Мадрид, портові міста на східному узбережжі і частина баскських провінцій залишалися вірними уряду і змогли придушити повстання. В місті Толедо, того ж 22 липня, республіканці взяли в облогу старовинну фортецю Алькасар, за стінами якої тримали оборону вірні Франко військові з родинами.

Жінки – захисники фортеці Алькасар в Толедо, серпень 1936 року

Фото:

Замок-фортеця Алькасар, в якому військові з родинами тримали облогу республіканців 2 місяці

На летовищі в місті Тетуан республіканці знищили всі військово-транспортні літаки і швидко перекинути війська, щоб визволити захисників Алькасара не було можливості. Франко звернувся за допомогою до Беніто Муссоліні та Адольфа Гітлера. З Італії було передано 20 транспортних літаків «S.M.79», а з Германії 22 більш потужних літака «Junkers 52», які в операції, що отримала назву «Чарівний вогонь», за серпень місяць перекинули з Африки в Іспанію «Марокканську» Іспанську армію в кількості 12,5 тисяч солдат, 35 гармат, 100 станкових кулеметів і 134 тонни боєприпасів, причому настільки успішно та без втрат, що це дозволило Франко об’єднати всі свої війська.

Фото:

Junkers 52 (зверху) та S.M.79 в розфарбуванні під час війни в Іспанії

Адольф Гітлер дуже високо оцінив дії літаків тієї операції: «Франко повинен спорудити пам’ятник Junkers 52. Цьому літаку зобов’язана перемога революції в Іспанії».

В цей час захисники Алькасара продовжували чинити опір республіканцям, які намагалися захопити фортецю, то артвогнем, то приступом, то за допомогою переговорів та погроз – розстріляли взятого в полон сина коменданта фортеці. Використовували броньовики, підкоп з буровими машинами, штурмовали танками «Renault FT-17». Однак комендант фортеці Хосе Москардо був сміливий і впертий, а більшість його сил становили представники цивільної гвардії, які вважали – краще смерть, аніж капітуляція. Захисників (1 полковник комендант, 468 гвардійців, 8 курсантів Академії сухопутних військ, 1 артилерист, 500 жінок, 50 дітей) було 1028 осіб з двома гарматами, а обложників вісім тисяч з танками, броньовиками, 105-мм гарматами, ротою кулеметників. Щоденно були обстріли та штурми. Щоб підняти дух повстанців, в Алькасарі почали видавати пропаган-дистській листок «El Alcázar». 4 Вересня республіканці почали підри-вати фортецю. 17 вересня літак Франко Junkers 52 скинув в фортецю харчі та листівки, про те, що допомога іде, і вони тримались. 18 Вересня обложникам вдалося підірвати одну з веж. Після цього республіканці здійснили чотири невдалих атаки з участю броньовиків і танків. Усю наступну добу фортецю обстрілювали з гармат. 20 вересня стіни Алькасара були залиті бензином, підпалені і закидані гранатами. 21-го і 23 знову штурми. 25 Вересня була підірвана ще одна вежа. Оборона Алькасара стала символом самовідданого героїзму його захисників. 27 Вересня, через 68 днів після початку облоги, замок був звільнений Марокканським корпусом, що підоспів. Республіканці не витримали атаки професійних військ. Вони перебили своїх командирів, які намагалися налагодити оборону, спішно посідали в автобуси і зникли з місця битви. На наступний день фортецю відвідав сам Ф. Франко. В кінці 1936 року в Галицькому журналі ОУН «Вістник», з’явилася стаття поетеси О. Теліги «Сила через радість» про Алькасар. Також ця тема лягла в основу вірша українського поета Б. І. Антонича «Слово про золотий полк», написаного у жовтні 1936 року. У 1940 році в Італії режисер А. Дженіна зняв фільм «Облога Алькасара», який завоював приз «Кубок Муссоліні» на 8-му Венеціанському кінофестивалі 1940 року.

Фото:

Поступове руйнування Алькасара обложниками, виділено темним

Військові, на чолі з Франко встановили контроль над половиною території країни – значною частиною на північному заході і невеликою територією на півдні.

На боці республіканців було 3 танка «Трубіа», 41 бронеавтомобіль «Більбао», 20 старих французьких «Renault FT-17» та 4 «Шнейдер» СА.1. З боку франкістів – 7 бронеавтомобілів «Більбао», 5 старих французьких танків «Renault FT-17» та 2 «Шнейдер» СА.1, 5 італійських танкеток C.V.3/35.

Фото:

Танк «Трубіа» біля  барикади. Піхотний полк «Мілан», Овієдо, 1936 р

Фото:

Танк «Шнейдер» СА.1, Мадрид 1936

Фото:

Танкетка Carro CV3/35: Вага 3,5 т, 2 кулемети 8мм, або вогнемет, броня 9-15мм, швидкість по шосе 42 км/год., по ґрунту 24 км/год, березень1937 року

 У вересні 27 країн в Великій Британії підписали угоду про «Невтручання у справи Іспанії» і «Ненадання зброї». Але, з 26.09.1936 року, СРСР, всупереч рішенню про ембарго почав військову інтервенцію і сепаратизм в Іспанії, доставивши 15 новітніх танків Т-26-4. Всього в Іспанію з СРСР було доставлено: 5000 військовослужбовців; 406 танків (306 Т-26-4, 50 БТ-5, 50 Renault FT, з яких 16 було куплено в Польщі, 2 в Китаї; 60 бронеавтомобілів Ба-6, Ба-3, ФАІ; 1186 гармат польової артилерії; 340 мінометів; 20486 кулеметів; 677 бойових літаків; 4 торпедних катери та ін. За допомогою СРСР республі-канські заводи виготовили 120 бронеавтомобілів UNL-35. За все це Москва отримала від Іспанії 510 тонн золота, яке 17 жовтня 1936 року було доставлено до Одеського порту.

На засіданні «Комітету з невтручання» 4 листопада представник Італії Д. Гранді повідомив про захоплення «іспанськими національними силами» чотирьох танків виробництва СРСР, а також про те, що 3-го листопада був збитий російський бомбардувальник «СБ», а 4-го було захоплено ще двоє російських військових літаків, під керуванням «радянських пілотів». Представник СРСР у Комітеті з невтручання І. Майський, заперечував звинувачення з боку представників Італії та Германії, як і у транспортуванні до Іспанії військового спорядження та зброї, так і участь військово-службовців Червоної армії у бойових діях (нас тут немає). Водночас, представник СРСР вимагав вивести з Іспанії війська Германії та Італії (яких тоді ще дійсно не було) та встановити особистий контроль портів Португалії.

Після цих знахабнілих радянських заяв у відповідь СРСР – Германія, Італія, Японія, Португалія, з 25.11.1036 року виступили з військовою допомогою франкістському уряду проти сепаратизму СРСР, уклавши «Антикомінтернівський пакт» про спільну боротьбу з комунізмом.

Германія передає Франко 45 танків «Pz.Kpfw.I Ausf.A» та 77 танків «Pz.Kpfw.I Ausf.В».

Фото:

Танк Pz.Kpfw. I Ausf.A легіону Кондор: Бойова вага 5,4 т, 2 кулемети 7,92мм, броня 13 мм, швидкість по шосе 37 км/год., по ґрунту 20 км/год.

З германських танків Pz.Kpfw.I Ausf.A та Pz.Kpfw. I Ausf.В в Іспанії було створено танкову групу «Дроне» у складі легіону «Кондор», якою командував підполковник Вільгельм Ріттер фон Тома. В склад легіона також включили вищезгадані літаки «Junkers 52». Італія передає Франко 144 танкетки C.V.3/35 і 16 броне-автомобілів «Лянча-Ансальдо» IZM.

Фото:

Pz.Kpfw. I Ausf.В: Бойова вага 6 т, 2 кулемети 7,92 мм, броня 13 мм, швидкість по шосе 42 км/год., по ґрунту 32 км/год.

В кінці жовтня 1936 року передові загони генерала Франко в кількості 15 тисяч перейшли в наступ на Мадрид. Це були найкращі сили іспанської армії. Вони здавалися непохитними, а захоплення Мадрида було ключем до успіху франкістів, тому на захист міста були кинуті всі сили республіканців.

21 жовтня на одній з доріг, що ведуть до Мадриду, біля містечка Навалкарнеро франкістьська рота змішаного іспано-італійського складу на танкетках CV-3/35 вибила республіканців з містечка, втративши одну машину, зате горді своєю перемогою, тут же назвали свій танковий підрозділ «Навалкарнеро».

27 жовтня танкова рота республіканців в складі 15 танків Т-26, створена з курсантів та інструкторів навчального центру в Картахені, була перекинута до іспанської столиці. Ротою командував капітан РККА Поль Арман. Дізнавшись що у наступ іде 15-тисячна армія, а сили республіканців значно менше, Арман заявив іспанському генералу: «Становище не так вже й безнадійно, у них 15 тисяч солдатів, а у нас 15 танків, сили рівні». Танкова рота П. Армана отримала завдання підтримати іспанську піхоту при атаці села Сесіна. Однак піхота запізнилася до моменту початку атаки, і танки пішли в бій самі. Вранці 29 жовтня 3 танки рушили в розвідку, за ними через 20 хвилин рушили інші 12 машин. Діючи несподівано і зухвало, танкісти зім’яли позиції марокканського підрозділу на околиці селища, знищили колону вантажівок з солда-тами, яка йшла назустріч і до двох ескадронів кавалерії. Пройшовши Сесіну, танки кинулися вперед до селища Есківіас, де зіткнулись з танкетками CV-3/35. Одну танкетку було знищено прямим влученням снаряду з Т-26, екіпаж CV-3/35 загинув. Другий Т-26 таранив танкетку CV-3/35 і скинув її в ущелину (це був перший в історії танковий таран). Було підбито і один російський танк Т-26 і його кинули разом з танкістами, які відстрі-лювались до вечора, поки їх не знищи-ли. Танкова рота П. Армана просунулася на 35 км в тил франкістів, де діяла протягом 10 годин, бо заблукала, а потім повернулася в своє розташуван-ня. Однак на зворотному шляху в тій же Сесіні марокканці використали проти танків пляшки з бензином (перше в історії застосування цієї зброї) і спалили один Т-26. Екіпаж згорів разом з машиною. Всього ж за день бою рота втратила 3 ​​танка, загинуло 6 радянських і 4 іспанських танкіста.

Фото:

Т-26-4 з республіканським десантом: Бойова вага 9,4 т; гармата 45мм, 1-2 кулемети калібру 7,62мм, броня 15мм, швидкість по шосе 30 км/год., по ґрунту 18 км/год

1 листопада під Вальдеморо, що за 5 км на південь від Сесіни, завдала удару по франкістам танкова група полковника С. Кривошеїна в складі 23 Т-26, 6 броньовиків Ба-3 і 3 ФАІ. Ця група знищила до трьохсот ворожих солдатів і захопила п’ять гармат, втративши при цьому два танка. Однак вдалі контрудари республіканських танків не зупинили просування франкістів. Відхід республіканців до Мадриду тривав.   6 Листопада франкісти починають облогу Мадрида, уряд республіканців перебрався до Валенсії. Почалися важкі бої в передмістях столиці. Група республіканських танків у складі 9     Т-26 і 6 FT17 контратакувала ворога в районі Мостолес і Карабанчель Альто. Успіх був повний: танки знищили до двох батальйонів піхоти, 4 польових батареї, 8 протитанкових гармат, 12 станкових кулеметів, 4 танкетки C.V.3, всі їхні 5 танків FT17 та 1 «Більбао».

Під час боїв за Мадрид, 18 листопада уряд Франко було офіційно признано, як державну владу Іспанії – Германією, Італією, Португалією.

В період оборони Мадрида 8 республіканських танків FT17 перебували в розташуванні бойових колон і перевозилися на вантажівках для вогневої підтримки і підняття бойового духу піхоти.

Фото:

Танк FT17 на вантажівці, Мадрид 1936 рік

При контрударі по франкістам у Мадрида 13 листопада в ударну групу входило 17 батальйонів піхоти з 11 гарматами і рота з 16 танків Т-26. Однак ці атаки не увінчалися успіхом. Проти них застосовувались германські танкі Pz.Kpfw.I, які на великій швидкості підлітали до Т-26 і з відстані 120-150 метрів підбивали їх бронебійними кулями, так змогли підбити кілька машин Т-26. На одному Т-26 після бою налічили 39 пробоїн.

Фото:

Підбитий Т-26

Після початкових успіхів Pz.Kpfw.I, досягнутих за допомогою їх застосування, радянські танкові підрозділи змінили тактику. Тримаючись в засідках на значних відстанях, часто до 1000 метрів, Т-26 просто безкарно розстрілювали германську техніку, користуючись перевагою 45-мм гармати, що вражала Pz.Kpfw.I практично на будь-якій дистанції прицільної стрільби. Зазвичай вони займали позицію за високою стіною, в якій робилася потрібних розмірів амбразура і через неї вівся обстріл позицій супротивника.

23 листопада Франко відвів війська від Мадрида. Республіканці ціною 30 тисяч своїх загиблих, проти 7 тисяч у Франко, відстояли столицю. Республіканці втратили всі танки «Renault FT-17», «Шнейдер» СА.1та декілька Т-26.

29 грудня республіканська Хунта оборони Мадрида розпочала новий наступ на війська франкістів. Частини Народної армії вийшли до містечка Брунете, опорного пункту франкістів. Однак, скориставшись деякими помилками противника, франкістьські війська генерала Варела, несподівано вдарили з півдня. Почався другий бій за Мадрид, що отримав назву «Туманної битви». «Туманна битва» тривала десять днів, до 8-го січня 1937 року, і проходила у вкрай запеклих боях, обидві сторони втратили в ній приблизно по 15 тисяч бійців. Франкісти знову були зупинені буквально на самих підступах до столиці, біля річки Махадаонда. Ключову роль в цьому зіграла безперечна вогнева перевага радянських танків   Т-26 над германськими танками Pz.Kpfw.I.

В цей же час, керівництво Кремля почало вимагати від іспанських комуністів проведення «чисток» в рядах анархістів і повного підпорядкування Москві. Горді іспанці відмовили росіянам. Тоді І. В. Сталін наказав: «поступатися з іспанцями так, щоб вони зрозуміли, що вони без нас ніщо». Незабаром до уряду республіканців дійшов звіт про те, що радянські «інструктори» відносяться до іспанців, як до «аборигенів». Після цього радянським інтервентам з боку Іспанії була урізана заробітна платня, яка стала найменшою, ніж у «волонтерів» інших країн, що прийшли на допомогу республіканцям.

З 17-го січня по 8-е лютого 1937 року італійський корпус «Літторіо», досвідчений війною в Ефіопії, вибив республіканців з міста Малага, на південному узбережжі.

З 6-го по 27-е лютого почались найжорстокіші наземні і повітряні бої на південний схід від Мадрида, в долині річки Харама. Щоб не допустити переправи франкістів, республіканці 11 лютого підірвали міст «Пендоке», але вибухівки виявилось недостатньо і міст, на очах саперів підстрибнув на декілька футів і ліг на старе місце, причому настільки вправ-но, що франкісти переправили по ньому не тільки 5 батальйонів піхоти, а й 2 полки кавалерії і навіть більше десяти танків!  Для того щоб стримати темпи їх наступу, республіканці вперше в цій війні масово використовували авіацію. І оскільки противник також мав велику кількість літаків, в небі розгорнулася справжнє повітряна битва (іноді в боях брало участь до 100 літаків одночасно). Льотчикам-республіканцям вдалося збити 7 бойових машин франкістів. У боях на Харамі республіканське командування поряд з винищувальною авіацією вперше широко використовувало для захисту військ від повітряних нальотів противника зенітну артилерію. На деяких ділянках бої перетворювались на звалище, коли піхота перемішувалась з кавалерією і застосовувавлись лише штики і шаблі. Ось як свідчив журналіст М. Кольцов: «Обидві воюючі сторони сконцентрували на відносно невеликому клаптику значні сили, величезні вогневі засоби. Артилерійський і кулеметний вогонь, атаки піхоти, бронемашин, танків і авіації слідують одна за одною майже без перерви. Їх супроводжують нічні вилазки, штикові бої, кавалерійська розвідка на флангах». Бої 13 лютого відрізнялися особливою жорстокістю. Іноді робилося до 5-6 танкових контратак з метою відбити той чи інший пункт, танкісти буквально непритомніли в машинах.

В цій битві 450 американців з Батальйону «Авраама Лінкольна» вперше вступили в бій. Більшість з них були студентами. У наступну за величиною групу входили моряки. Вони були наймолодші за інших в інтербригадах. Але, навіть не маючи артилерійського прикриття, американці билися з великою мужністю, 120 з них були вбиті.

Польський батальйон «Імені Я.Домбровського» спустився з займаної ними висоти, перетнув шосе і увірвався на висоту франкістів. Перші контратаки не зупинили їх, але вони несли значні втрати і темпи наступу все більш сповільнювалися. Франкісти задіяли всі свої танки, які кулеметним вогнем підтримували їх оборону. Незважаючи на те що полякам вдалося досягти вершин пагорбів, сильний вогонь противника зупинив їх і змусив залягти. Скінчилися боєприпаси. Близько 16.00 франкісти пішли в контратаку на позиції домбровців, використовуючи танки. Поляки стали відходити, але танки прагнули відрізати їм шлях до відступу. Бронебійникам вдалося підбити 4 з них. О 17.00 настав найдраматичніший момент бою, коли обидві сторони розділяли лише кілька метрів, і тут головною зброєю став штик. Потужний натиск франкістів змусив багатьох вцілілих домбровців до відступу. На позиції, займані батальйоном вранці, повернулися лише окремі солдати. Франкісти продовжували наступати, намагаючись відтіснити поляків ще далі. Обидві сторони знову зійшлися в рукопашній. Франкісти гранатами закидали їх окопи. Під час відступу, роти і взводи поляків перемішалися. Великих зусиль коштувало їм дійти до чергової висоти. Франкісти кинули в атаку кавалерію, намагаючись знищити залишки батальйону. Бій йшов не на життя, а на смерть. Поляки, особливо солдати 3-ї роти, героїчно захищалися. Один з її взводів був повністю знищений. У цей трагічний момент на допомогу домбровцям прийшов бата-льйон «Імені Дж. Гарібальді». Ситуацію вдалося частково взяти під контроль. Темпи наступу франкістів спали. Поляки відступали в надії досягти шосе, що веде в Арганду. Франкісти припинили переслідування відступаючих тільки в вечорі. В ході відступу був поранений командир батальйону В. Кузніцкій. Командування прийняв на себе Ю. Стжельчик. Увечері уцілілим полякам вдалося зібратися на шосе, що веде в Арганду. Всі вони були пригнічені відомостями про понесені втрати. У батальйоні залишилося лише 280 солдатів, що становило близько 50% початкового складу.

Всього у битві полягло по 20 тисяч солдатів і офіцерів з кожного боку. Португальський і Ірландський легіони, що билися на стороні Франко, були практично знищені. Незважаючи на перевагу радянських танків Т-26, республіканці все ж так і не змогли відкинути франкістів назад за Хараму. Слід підкреслити, що радянським танкістам протистояв гідний супро-тивник. Піхота франкістів, особливо марокканська, несучи великі втрати від дій танків, не покидала окопів і не відходила. Марокканці закидали Т-26 гранатами і пляшками з бензином з дерев, ховаючись в оливкових гаях. Тому республіканські танки, в’їжджаючи в лісисту ділянку завжди відкривали вогонь по кронах дерев. Іноді марокканці влізали на броню, відкривали люки і захоплювали танки. За захоплення танка Т-26 германське командування давало премію в розмірі 500 песет, що дорівнювало місячної платні американського пілота на службі у республіканців! Після боїв обидві сторони перефарбовували танки, бо фарба на броні була напівзгорівша, а також зчищали з броні шматки людського м’яса.

8 Березня почалися запеклі бої під Гвадалахарою, що біля Мадрида. 10 Березня два республіканських  Т-26 напали на італійську колону. В бою вони підбили 4 танкетки CV-3/35  та 15 вантажівок з солдатами.

12 Березня, 20 машин Т-26 з радянськими екіпажами, ставши в засідку, спокійно дочекались сприятливого моменту для атаки і, висунувшись по пішохідних стежках через лісисту місцевість, атакували у фланг і тил італійську дивізію «Літторіо». Авіація республіканців в кількості 77 літаків зажала італійські війська в гірських ущелинах та на вузьких вулицях селищ, скинувши 492 бомби вагою 10 і 50 кг, та випустивши по військам 200 тисяч патронів. Уцілілі італійські частини намагалися атакувати, але потрапили в охоплення кліщів з 50 танків Т-26. На наступний день республіканські винищувачі знов проутюжили позиції італійських військ, а потім вперед знову рушили танки Т-26. Італійцям остаточно довелося перейти до оборони. Всього за два дні боїв, 13 і 14 березня, республіканцями було захоплено 13 гармат, близько 50 кулеметів, приблизно 500 гвинтівок і взято в полон 300 італійців. В окремі дні танки розстрілювали по три боєкомплекти снарядів – 600 пострілів.

Фото:

Республіканські Т-26-4

15 Березня республіканські літаки здійснили 34 атаки по італійцям. З 18 березня 70 літаків накрили вантажівки на вулицях містечка Бріуега і позиції артилерії. Потім в атаку знову пішли танки в кількості 40 машин Т-26, за підтримки піхоти і артилерії. За день було взято 300 полонених, трофеями стали 30 гармат, шість танкеток CV-3/35, понад 150 кулеметів, близько 1000 гвинтівок, 130 автомашин і тракторів. 18 Березня італійська дивізія була розгромлена. Гвадалахарська битва коштувала італійцям 12 тисяч поранених, убитих і полонених бійців, але республіканці з 20 по 23 березня продовжували бомбити італійців, які вже не чинили опору. Ось як описував те, що відбувається очевидець: «Тут, на шосе, твориться щось неймовірне. Зламані телеграфні стовпи, плутанина проводів, воронки від снарядів, сотні трупів італійців, що наполовину засмоктало водою і брудом». Але у республіканців закінчувалися бомби і набої, і італійці змогли відступити не потрапивши в оточення. В зв’язку з цим, в кінці березня лінія фронту стабілізувалася. Після перемоги іспанців над італійцями, під час застілля, і республіканці і франкісти почали підіймати тости: «за іспанський героїзм, якого би кольору він не був». Взагалі іспанці були хоробрими солдатами, не раз просто відмовлялися рити окопи, вважаючи, що тільки лякливі ховаються в землі.

Фото:

Трофейна італійська танкетка CV-3/35 під Гвадалахарою

Фото:

Республіканські танкісти у танка Т-26

Після стабілізації фронту Франко вирішує перенести тягар війни на Північ, що складалася з Астурії, Кантабрії і Країні Басків. Республіканська Північ була роз’єднана і тому вразлива. Всі три її частини, фактично були самостійними державами зі своїми урядами (об’єднаним комуністично-соціалістично-анархістським в Астурії, республікансько-соціалістичним в Кантабрії і католицько-баскським в Країні Басків), збройними силами і навіть валютою. Спроби шахтарської Астурії налагодити хоча б мінімальну взаємодію між збройними силами всіх трьох частин Півночі наштовхувалися на неприйняття соціалістів Кантабрії і ввічливу відмову басків, які не бажали підкорятися «безбожникам-комуністам».

Практично всі отримані від СРСР республіканські танки Renault FT-17 застосовувалися в Північній зоні, де і були всі втрачені. Застосу-вання їх було малорезультативним, оскільки тихохідні і сліпі FT-17 в бою вельми швидко виводилися з ладу або захоплювалися вмотивованою піхотою франкістів. На кінець 1939 року іспанська армія ще мала десять FT-17 (трофейні республіканські), що вико- ристовувалися як навчальні, вісім з них дожили в цій якості до 1947 року, коли були остаточно зняті з озброєння.

В боях з 1-го квітня по 1-е травня Північні території були завойовані франкістами, але флагман флоту Франко лінкор «España» підірвався на міні і затонув. Це був сильний удар по флоту франкістів. Він вів постійну блокаду берегової лінії республіканців. Брав активну участь в обстрілі паливних запасів Сантурче і різних наземних цілей в Гіпускоа, щоб змусити капітулювати Сан-Себастьян, Ірун і Хондаррібію, а також в підтримці штаб-квартири Самінкас, прямих блокадах міст Більбао і Сантандера, і навіть захопив кілька суден, що перевозили грузи для республіканців. Лінкор був ціллю кількох нападів, з яких «Дідусь», як його ласкаво називали моряки, вийшов «сухим з ​​води», як це було у випадку торпеди запущеної з республіканського підводного човна, яка вдарилася в ніс корабля, але не вибухнула, або нападу ворожої авіації коли бомби не поцілили. Але 30 квітня, «España» потрапив поруч з Сантандером на підводну міну, можливо, встановлену кількома днями раніше франкістьським міноносцем «Júpiter». У цей день «España» і есмінець «Velasco» патрулювали Біскайську затоку, коли на півночі з’явився англійський суховантаж, що прямував в Сантандер. «Velasco» вийшов на перехоплення, а «España» виконав маневр щоб встати між вантажним судном і землею, але цей маневр поставив його занадто близько до мису Галісано і він потрапив на мінне поле. «Velasco» вдалося перехопити вантажне судно після декількох попереджувальних пострілів, тому що суховантаж намагався втекти, але в цей момент вибух потряс лінкор «España».  «Velasco» залишивши свою жертву  попрямував до лінкора, який вже почав  трохи кренитися. На «España» тільки  п’ятеро людей загинули в результаті  вибуху міни, а решта членів екіпажу  були врятовані «Velasco», заради чого  той увійшов на мінне поле, ледь не загинув сам від нападу літаків та багатьох ушкоджень. Менш ніж за три години «Дідусь» затонув.

В цей час в Барселоні республіканці почали «революцію» між собою. Всі підприємства і маєтки місцевих франкістів конфіскував уряд. Робочі бригади попалили церкви, а профспілкові працівники пересувались на реквізованих автомобілях. Між 18 липня і 1 вересня 1936 року республіканцями було вбито 12 єпископів, 283 черниці, 2365 ченців, 4184 священика.

Фото:

Радянський танк Т-26, перетворений в алтар для меси. Оскільки «опіум для народу» республіканці не шанували, а церкви попалили, то в селищах для молебну отак виходили з положення, застосовуючи трофейні машини.

В кафе і готелях співробітники повертали відвідувачам чайові і пояснювали, що чайові – це подачка, яка розбещує і того, хто її дає, і того, хто її бере. Але збудувати комунізм вони не змогли. У першій половині 1937 року між CNT-AIT (анархісти) і P.O.U.M. (марксисти) з одного боку, каталонськими націоналістами, PSUC (соціал-комуністи) і Загальним союзом трудящих Каталонії (UDTCC) – з іншого наростали суперечності через відносини до економічних перетворень, організації збройних сил, конят-рукції влади. Сторони звинувачували одна одну в насильстві. PSUC звинувачувала P.O.U.M. в «троцькізмі». З    3-го по 14 травня 1937 року всі ці партії почали вуличні бої в боротьбі за владу. Загинуло 500 людей. З зусиллями республіканському уряду вдалося навести в Барселоні порядок.

27 Травня республіканський корпус генерала Моріонеса рушив на утримуване франкістами місто Сеговія. Там він був зупинений військами генерала Варела біля населеного пункта Ла-Гранха, в ході боїв під яким республіканці втратили третину особового складу, тоді як втрати франкістів були незначні. 10 червня п’ятнадцятитисячне угруповання Народної армії генерала Посаса, знаючи, що її чекають під Сарагосою, почале наступ на Арагонському фронті на містечко Уеска. Захищаючих його франкістів було в 3-4 рази менше. Однак республіканці діяли надмірно прямолінійно, їх командири нехтували розвідкою. До 23 червня бої за Уеска завершилися поразкою республіканців, вони втратили в боях 40% своїх бійців, і не змогли домогтися ніяких успіхів. А франкісти продовжували успішний наступ в Країні Басків. 13 Червня наваррські бригади підійшли до передмість Більбао. Почалася битва за басконськоу столицю. 20 Червня Більбао захоплено Франкістами. Після цього багато інтербригадівців, які приїхали воювати за абстрактні ідеали свободи і боротьби з фашизмом, почали розчаровуватися в своїй справі. Їх моральний дух і бойова цінність стали стрімко падати. Повсюдним явищем стала масова втеча інтербрігадівців з фронту. Відповіддю на це стало узгоджене з НКВС СРСР розгортання в тилу інтербригад кулеметних загороджувальних загонів.

Фото

Танки Pz.Kpfw.IА франкістів вступають в Більбао, червень 1937 р

5 Липня республіканці силою в 85 тисяч почали наступ на місто Брунете. Військо франкістів в кількості 10 тисяч було відкинуто на 15 км. Однак замість того, щоб йти далі, республіканці почали «зачистку» території від залишків частин противника. Тим часом Франко почав спішно перекидати до Брунете піхотні підкріплення, а також легіон «Кондор». 9-10 Липня розпочався контрнаступ франкістів під командуванням генерала Варела. Респуб-ліканці виявилися не готові до такого повороту подій, серед них різко впав бойовий дух. Вони несли страшні втрати. 11-а Дивізія Листера втратила під Брунете 60% особового складу. Незабаром франкісти відбили Брунете у ворога. Після невдач на фронті серед республіканських офіцерів миттєво почалися сварки і взаємні звинувачення в некомпетентності, боягузтві і зраді. До 27 липня бої за Брунете остаточно завершилися. Наступ рес-публіканців було повністю відбито, вони втратили в ньому 25 тисяч людей (франкісти в 2,5 рази менше).

26 Серпня італійці захопили міста Рейносу і Сатандер. В полон попало 60 тисяч республіканців. Під час боїв для боротьби з танками Т-26 італійці розробили оригінальну такти-ку: танкетки C.V.3 буксирували 47-мм і 65-мм гармати і, доставивши артилерію на позиції, заманювали ворожі танки під їх вогонь. Тому італійці використовували свої танкетки в складі змішаних підрозділів, що включали в себе бронеавтомобілі, мотоциклістів з кулеметами, а також кавалерію і мотопіхоту. Такі частини отримали позначення «швидких підрозділів». І цей захід для CV-3/35, виявився повністю виправданий. Саме з їх допомогою франкісти зуміли зайняти Сантандер. Взяття Сантандера італійська преса розглядала виключно як «велику перемогу» своїх співвітчизників.

Фото:

Танкетка CV-3/35 стріляє з вогнемета

У ці ж дні початку вересня відбулася одна з небагатьох великих морських битв війни. У Середземному морі біля алжирського мису Тенес, франкістська ескадра адмірала Віерни напала на два республіканських військово-транспортних судна під охороною двох крейсерів і восьми есмінців під командуванням каперанга Буіси. Кількома вдалими пострілами республіканці зуміли серйозно пошкодити флагман противника крейсер «Балеарес», і франкісти були змушені відступити в Малагу.

На початку вересня республіканці почали наступ на Сарагосу – столицю Арагона, що на пів шляху від Мадрида до Барселони. Вони спорядили потужну 80-тисячну армію генерала Посаса. У неї на озброєнні знаходилося 200 гармат, 140 літаків, 100 танків. Основні надії були покладені їм на новітні швидкісні радянські танки БТ-5, що були отримані від СРСР 10 серпня в кількості 50 машин, з яких сформували «полк важких танків». За рахунок великого кута нахилу лобової броні корпусу та внутрішньої сталевої переборки за бортами корпусу, їх підбити було важче, ніж Т-26. До складу полку додали роту броньовиків і ще роту протитанкових гармат.

Фото:

Танк БТ-5: Бойова вага 11т, гармата 45мм, 1 кулемет 7,62; Частина машин поставлялась з додатковим зенітним кулеметом 7,62; броня 13мм, швид-кість по шосе 51,6 км/год., по ґрунту 27 км/год.

Республіканці, по дорозі до Сарагоси захопили місто Хака і продовжили наступ далі. Окремі частини їх армії в перші дні пройшли з боєм більше 30 км. Однак високі темпи наступу зіграли з ними поганий жарт – передові частини республіканців виявилися відірваними від резервів. В їхньому тилу залишилося ряд населених пунктів, перетворених фран-кістами в справжні маленькі фортеці, які вперто не бажали здаватися ворогові. До того ж, розрахунок республіканців на те, що Франко для порятунку Сарагоси зніме частини з Північного фронту, не виправдався. Фатальною їх помилкою стало рішення за будьяку ціну взяти селища Бельчите і Кінто. Люті атаки республіканців довгий час не давали результатів – майже все населення селищ вийшло на їх оборону. Брала в ній участь і невелика добровольча частина з російських емігрантів під командуванням колишнього генерал-майора Російської армії Анатолія Володимировича Фока.

Фото:

Генерал-майор Російської армії Анатолій Володимирович Фок

Лише 6 вересня Кінто і Бельчите були захоплені. А.В.Фок загинув в бою в селі Кінто разом з іншим російським офіцером – штабс-капітаном білої армії (лейтенантом армії франкістів) Полухіним, намагаючись вийти з оточення після двотиж-невої оборони. Посмертно генерал Фок і Полухін Яків Тимофійович, штабс-капітан Марківського артилерійського дивізіону, були нагороджені орденом «Святого Фердинанда» – вищою бойовою нагородою Іспанії. Цікаво, що в цій війні з боку Франко воювали 72 російських добровольці емігранти, які розглядали цю війну як «хрестовий похід проти комунізму». На параді з нагоди перемоги Франко, який відбувся в Мадриді, російські емігранти марширували як окремий підрозділ, під прапором царської Росії:  «Ті з нас, хто буде боротися за національну Іспанію, проти третьго Інтернаціоналу, а також, інакше кажучи, проти більшовиків, тим самим буде виконувати свій обов’язок перед Росією» – А. В. Фок.

11 жовтня республіканські сили, в складі яких було 48 новітніх радянських танків БТ-5 з десантом на броні почали штурм міста Фуэнтес де Эбро, що було ключем до Сарагоси. Розвідка не перевірила місцевість, а вона була вся порізана безліччю ярів, до того ж через неї проходили іригаційні канали, приховані очеретяними хащами, заввишки оглядових приладів БТ-5 і танкісти орієнтувались по видимому шпилю церкви св. Міхаїла міста. Піхота республіканців помилилась та відкрила «дружній» вогонь з гвинтівок по БТ-5. Десант на броні стріляв у відповідь. Танки, їдучи повним ходом, стрибали на вибоях так, що втратили майже весь свій десант, який розлітався по кущам, частина машин застрявала в ярах і вибратись не могла. Тоді їх підпалювали «пляшками Молотова». Частина танків рушила до міста по дну сухого зрошувального каналу. Але коли вони були на середині шляху, франкісти відкрили шлюзи на греблі, і на танки пішли величезні маси води, а марокканці з обох берегів почали закидати танки гранатами і пляшками з бензином.

Фото:

БТ-5 спалені під Фуентес де Ебро

  Кільком танкам вдалося прорвати дротяні загородження і увійти в місто, але на вузьких вуличках середньовічного іспанського міста їм було неможливо маневрувати, в результаті танкісти втратили кілька танків вже в самому місті і змушені були відступити. Ввести в бій 21-у бригаду анархістів, яка могла б врятувати положення, у республіканців не вийшло – анархісти не виконували наказів, а хотіли, щоб їх попросили і вимагали, щоб «команданте руссо» сам брав у руки гвинтівку і вів їх в атаку! Поки з ними домовлялись битва була програна, 16 танків знищено.

До кінця 1937 року уряд Франко офіційно визнали більше 20 держав, в тому числі Польща, Угорщина, Бельгія, Ватикан та всі країни Латинської Америки. Положення республіканців ставало все гірше. Головною проблемою залишалося погане функціонування економіки. Промисловість котилася вниз. Радянський журналіст М. Кольцов писав у щоденнику: «Сьогодні Барселона не працює, тому що свято (День незалежності Каталонії). Завтра – тому що субота. Післязавтра – тому що неділя. Зрівнялівка носить знущальний характер. Чорноробітникам платять 18 песет, кваліфікованому робітникові – 18,25 песет, інженеру – 18,5 песет». З другої половини 1937 року на більшій частині Іспанської республіки почався справжній голод. Показником кращої організації економіки на території режиму Франко було те, що їх песета на міжнародних біржах коштувала в 4-5 разів дорожче песети їх супротив-ників. СРСР, значно зменшив обсяги своєї допомоги. Багато радянських талановитих військових фахівців і дипломатів були відкликані на Бать-ківщину. Ті, що прийшли їм на зміну, як правило, не відрізнялися особливими здібностями, досвідом і освітою.

15 Грудня республіканці почали наступ на Теруель. Їх армія налічувала 60 тисяч солдатів, 240 гармат, 200 літаків, 100 танків Т-26 та БТ-5 і броньовики. Їм вдалося взяти місто. 31 Грудня франкісти силою до восьми піхотних батальйонів за підтримки танків і авіації підійшли до західних околиць Теруеля, маючи намір з ходу увірватися в місто. Вкриті за руїнами будинків танки БТ-5 зустріли противника шквальним вогнем з близької відстані, знищивши при цьому два італійських «Лянча-Ансальдо», а потім, рішуче перейшовши в контратаку, розсіяли піхоту противника.   2 Лютого танки БТ-5 разом з Т-26 підбили 6 «Ансальдо». Але 12 лютого франкістьські війска відбили місто. В цих зимових боях втрати сторін у Теруельській битві були колосальними. Франкісти втратили в цілому 47 тисяч людей, республіканці – 55 тисяч. Поразка в цій битві остаточно підірвала віру більшості прихильників Іспанської республіки в свою перемогу. Навіть переконливий успіх ескадри республіканських ВМС адмірала Луїса Буіси в морській битві біля мису Палос (був знищений флагманській крейсер франкістів «Балеарес» з головнокомандувачем їх ВМС Віерною на борту), що відбулася 6 березня, був не в силах серйозно змінити становище війни. За час тривалої битви за Теруель з ладу вибули 15 танків БТ-5. Не було злагодженості підрозділів: танки атакують – піхота обідає; танки йдуть на висоту піхота чогось пішла в ліс. Танки БТ-5 на вулицях міста Теруель в 40-см снігу ледь повзали і швидко знищувались захисниками міста. Серед танкістів республіки відзначалися втрати не тільки пораненими і убитими, а й ті що зійшли з розуму!      20 Лютого біля містечка Мансуето   БТ-5 вперше вступили в бій з Pz.Kpfw.I, у зустрічному бою БТ-5 підбили 3 Pz.Kpfw.I, втративши один свій танк. В березні один БТ-5 влучив в засідку з п’яти Pz.Kpfw.I. Один він підбив, а другий таранив, так що Pz.Kpfw.I загорівся, а БТ-5 вискочив з оточення. У березні «полк важких танків» був розформований, а залишки БТ-5 увійшли до складу бронетанкової бригади Республіканської армії.

Фото:

Т-26 в бою у Теруеля, грудень1937

До того ж 150 танків і броньовиків було захоплено франкістами. У 1938 році в легіон «Кондор» увійшло 60 радянських трофейних танків Т-26, які германці з успіхом використовували, створивши з них 4 роти по 15 танків в кожній і перефар-бувавши в свій камуфляж.

Але до того часу, маючи тільки кулеметні танки франкістам доводилося покладатися на буксирувану артилерію або винятково сміливих солдатів, озброєних місцевими варіантами коктейлю Молотова для виконання обов’язків винищувачів танків, але це було на грані самогубства. Через германських партнерів Франко отримав протитанкові рушниці: «Mauser Tankgewehr M1918»,  «Mauser Gewehr 98» та «Karabin przeciwpancerny wzór 35».

 Фото:

Трофейний Т-26 на службі Франкістів

Причому гвинтівку «Karabin przeciwpancerny wzór 35» виробництва Польщі було отримано через Уругвай. З міркувань секретності їй було присвоєно назву «kb ppanc wz. 1935 Ur», індекс «Ur» означав, що вона їде в Уругвай. Але в Уругвай поїхали тільки документи, а рушниці – в Іспанію до Франко. Сама Польща, почала виробництво гвинтівок в 1936 році, а оснащувати ними свою армію тільки в 1938 році.

 Фото:

Трофейна рушниця «kb ppanc wz. 1935 Ur» у солдата республіканця

 Надалі було висунуто пропо-зицію встановити гармати, здатні виконувати протитанкові обов’язки, на існуючому шасі танка Pz.Kpfw.I. Перша машина була зроблена в вересні 1937 року. З кінця вересня 1937 року до 25 грудня 1938 року на частину танків Pz.Kpfw.I встановили 20-мм автоматичну гармату «Breda Model 1935». Франко наказав переробити 30 танків. Танк, отримавший назву «Light Tank Destroyer Panzer I Breda» (легкий танк винищувач броньований перший з гарматою Бреда) задумувався як засіб протидії радянським танкам Т-26, БТ-5 і БА-6. Башта була збільшена для встановлення гармати, приваркою нової надбудови до існуючої башти. Оригінальну маску гармати також було вилучено і замінено на нову, більш високу. Оригінальний дах і люк башти було збережено і встановлено на новій надбудові. Важливо, що танк отримав захисний щит, щоб запобігти потрап-лянню порохових газів гармати в танк і не зашкодити екіпажу. Також в маску було врізано оглядовий майданчик, який дозволяв наводити гармату. Полковник Фон Тома рішуче виступав проти переобладнання через погану безпеку екіпажу, спричинену неброньованим оглядом. Вищезгаданий оглядовий майданчик був просто дірою і, щоб це доказати Фон Тома на очах комісії закинув в цю діру гайковий ключ та обізвав «машиною смерті!» Врешті-решт на отвори танків було встановлено броньове скло, загальною вартістю 4861,08 рейхс-марок. В різних ротах танки мали різний камуфляж і маркування. Модель в нашому журналі відноситься до 3a Compañia (Tercera – Third).

Фото:

Panzer I Breda: Бойова вага 6 т, гармата 20 мм, броня 12-13 мм, швидкість по шосе 37 км/год., по ґрунту 20 км/год. Цей танк мав білий символ іспанського легіону (алебарда та корона, перехрещені арбалетом і мушкетоном) з правого боку від порту водія, і білий ромб з чорною буквою ‘Е’ (‘Especial’ («Особливий»))  посередині ромба праворуч від символу Іспанського легіону. Він також мав номер 351 білого кольору на верхній лобовій пластині за центральною фарою.

 Танки Pz.Kpfw.I всіх модифікацій брали участь в боях при Теруелі, Брунете, на Ебро і в Каталонському наступі. І завжди більш сильні радянські танки несли більші, ніж герман-ські, втрати. Танки Pz.Kpfw.I залишалися на озброєнні іспанців до 1954 року, коли їх замінив американський M47 Patton.

Германці з самого початку вели себе абсолютно незалежно від іспанців. Наприклад, відомий випадок, коли Франко особисто зажадав від Фон Тома, щоб танки було відправлено в атаку разом із піхотою, а той не побоявся йому відповісти: «Я буду використовувати танки, не розпорошуючи їх, а концентруючи». Фон Тома згодом писав, що «іспанці швидко вчаться, але також швидко забувають те, що вивчили». Тому, якщо екіпаж був змішаний, то начальником в ньому завжди був германець і германці ж виконували найважливіші види робіт.

4 листопада 1942 року генерал Фон Тома був узятий в полон британцями в битві при Ель-Аламейні. Перебуваючи в полоні він був запрошений генералом Б. Монтгомері на обід. Дізнавшись про це, У. Черчілль з гумором сказав в Палаті лордів: «Бідний фон Тома! Мені теж доводилося обідати з Монтгомері!».

Фото:

Вильгельм Йозеф риттер фон Тома. Видатний германський танкіст.

6 Лютого 2 марокканські кавалерійські бригади дивізії генерала  Монастеріо, вишикувавшись у дві шеренги (всього близько 2000 шабель), лавиною обрушилися на позиції республіканської дивізії у Альфамбри. За ними наступала третя бригада з доданими для підтримки італійськими танкетками CVЗ/35. У результаті, дивізія республіканців була розгромлена, франкісти захопили всю бронетехніку, артилерію, кулемети і навіть польові кухні.

9 Березня війська франкістів після потужної авіаційної та артилерійської підготовки перейшли в наступ в Арагоні на південь від річки Ебро і швидко прорвали оборону ворога. Велика частина республіканських військ відмовлялася вступати в бій. Багато республіканських офіцерів переходили на бік франкістів. До кінця березня війська Франко вийшли в Каталонію. В боях в квітні Народна армія втратила більше 50 тисяч бійців пораненими і убитими, 35 тисяч поло-неними, 60 тисяч дезертирами і величезну кількість техніки. Їх противник втратив не більше 15-20 тисяч солдатів і офіцерів. У весняних битвах франкісти здобули велику перемогу, що стала переломним пунктом всієї війни. Вони остаточно оволоділи Арагоном, зайняли частину Каталонії і Іспанського Леванту, вийшовши на підступи до Барселони і Валенсії, розрізавши республіканську територію на дві частини.

Влітку почались затяжні бої на річці Ебро. Жорстокі й кровопролитні позиційні бої розтягнулися на кілька місяців. В липні італійські моторизовані частини на танкетках CVЗ/35, до того ж посилені германськими 37-мм гарматами РАК-36, зуміли прорвати фронт республіканців в районі Теруеля і завдяки своїй високій мобільності, просунутися вперед більш ніж на 100 км. Але, лише з п’ятої спроби, в середині листопада франкісти змусили республіканців відступити за Ебро, 113-денний бій на Ебро коштував республіканцям до 70 тисяч поранених, убитих, полонених і зниклих без вісти. Франкісти втратили до 45 тисяч осіб. Обидві сторони після закінчення боїв на Ебро заявили про свою перемогу: дійсно, республіканці змогли відстояти Валенсію, а франкісти – відбити найбільш підготовлений і організований контрнаступ противника за всю війну. Але Іспанська республіка позбулася величезної кількості сил і втратила останні шанси на перемогу у війні. В кінці листопада Франко здійснює вирішальну операцію всієї війни – удар по Каталонії. Наступ на Каталонію почався 23 грудня. Майже не зустрічаючи опору, війська генерала Арондо стрімко просувалися на північний схід. Спроби республіканців врятувати Каталонію ударами військ генерала Ескобара на Південному фронті і полковника Касадо на Центральному фронті також закінчилися невдачами. Танкетки CV-3/35 в наступі в Каталонії знову прорвали фронт республіканців.

Фото:

Журналісти спостерігають як війська Франко захоплюють місто Пучсерда в Каталонії. Фото: AFP / East News

15 Січня 1939 року Велика Британія і Франція відкрито запропонували уряду республіканців «покласти край війні», тобто капітулювати. З кожним новим ударом франкістів, опір республіканців слабшав все більше, але ці поразки старанно приховувала республіканська преса, писавши всяку нісенітницю. Так наприклад, під час відступу республіканських військ 17 січня газети повідомили про «подвиг» капрала республіканця, текст в перекладі такий: «Капрал Селестіно Гарсія Морено поблизу від Санта Колома де Куералт зустрівся віч-на-віч з 13 італійськими CV-3/35 і ручними гранатами підірвав 3 з них, а потім відкрив у них люки за допомогою Кірки-мотиги і взяв у полон п’ятьох танкістів, після чого інші 10 танків ретирувалися!» От така брехня…

Тим часом 26 січня танки франкістів вступили в Барселону, майже не зустрів опору, а 3 лютого під час штурму міста Герони неподалік від французького кордону був підбитий CV-3/35 – остання танкова втрата італійців в цій війні. В ході військових дій втрати італійців склали 56 танкеток CV-3/35, однак вони зуміли в достатній мірі виправдати девіз свого підрозділу: «Швидко до перемоги!».10 лютого їх підрозділи досягли кордону, причому в ході цього наступу частинами італійського експедиційного корпусу були захоплені 22 танка республіканців, 50 гармат і близько 1000 кулеметів. 26 лютого Франція, а 27 лютого Британія визнають уряд Франко законною іспанської владою. 28 березня війська Франко увійшли в Мадрид. Війна скінчилась.

За допомогою своїх 45-мм гарматвбивць, які з відстані 1000 метрів пробивали броню любого танка світу, республіканські танки Т-26-4 і БТ-5 мали всі шанси здолати кулеметні танки франкістів, але на заваді стали: бойові навички, дисципліна і вміле командування, що були вирішальними факторами перемоги франкістів. А трофейні радянські  Т-26 перебували на озброєнні Іспанії до середини   1950-х років.

Про те, що франкісти були впевнені в своїй перемозі свідчить приклад організації «побуту» льотчиків у франкістів. Це розпорядок дня пілота М. Ансальдо, який бився на Північному фронті, наведений у монографії Х. Томаса: 8.30 – сніданок в оточенні сім’ї; 9.30 – прибуття в свою частину і політ на бомбардування позицій республіканців; 11.00 – відпо-чинок – гра в гольф в Лазарте; 12.30 – купання на пляжі в Ондаррето; 13.30 –ланч з легкою закускою і пивом в кафе; 14.00 – другий ланч у себе в будинку; 15.00 – сієста; 16.00 – повторний бойовий виліт: 18.30 – кіно; 21.00 – аперетів з скотч-віскі в барі: 22.15 – обід пілотів в ресторані «Ніколас» з військовими піснями, «бойового братства».

 Фото:

Штандарт легіону «Кондор»

Pz.Kpfw. I Ausf. В та Ausf. A (знизу): Іспанські війська охрестили ці танки «Негріллос» через їх темно-сіре забарв-лення. В легіоні на них наносили камуфляж

  Фото:

Германські та іспанські солдати легіону «Кондор»

«Mauser Tankgewehr M1918»,  калібр 13,2 мм. Вага 17,7 кг, довжина – 1680 мм. Куля, вагою 52 г, пробивала з 300 м 15 мм броні, зо 100 м – 20 мм броні

 Фото:

«Mauser Gewehr 98» знизу, в порівнянні з «Іспанським Маузером 7мм». Вага – 5кг, довжина 1350 мм, калібр – 11,15 мм, вага кулі – 38,1 г

 Фото:

«Karabin przeciwpancerny wzór 35»; Вага – 10 кг, довжина – 1760 мм, калібр – 7,92 мм, куля вагою 14,5 г        з 300 метрів пробивала броню18 мм

  Фото:

Танк Т-26-4, в розфарбуванні республіканців

  Фото:

Танк Renault FT-17, придбаний в Польщі, що зберігся в Іспанії по наш час. Бойова вага: 6,7 т; гармата 37мм або кулемет 7,5мм; броня 8-16мм; швидкість по шосе 7,7 км/год., по ґрунту 3,9 км/год.

 Фото:

Плакат франкістів: «Хай живе Іспанія, Італія, Германія і Порту-галія!» (В центрі портрет Франко)

Фото:

Лінкор «España»

 Фото:

Місцевість в районі Фуентес де Ебро: очеретяні зарості і іригаційні канали.

 Фото:

Танк Бт-5: Артилерія франкістів веде вогонь по танках БТ-5 республіканців під час боїв на річці Ебро в 1938 році. Мал. Джузеппе Рава.

 Фото:

Марокканські кавалеристи Франко

 Фото:

Трофейний БТ-5 захоплений в Теруелі

Фото:

Війська франкістів в Мадриді 28.03.1939 року

 

1 Квітня 1939 року громадянська війна в Іспанії завершилася перемогою франкістів. В цей день генерал Франко виступив з промовою:

«В сьогоднішній день, коли Червона Армія полонена і роззброєна, національні війська досягли своєї кінцевої мети у війні. Війна закінчена».

Ф.Франко заборонив всі партії і не став робити репресій над республіканцями-сепаратистами, та зміг уникнути участі Іспанії в 2-й Світовій війні.

Режим Франко, що був націоналістський, проіснував в Іспанії до 1975 року і, це не заважало всьому світу з Іспанією спілкуватися.

 Фото:

Промова Ф.Франко від 1.04.1939 року

  Фото:

Офіцери Франко на параді в Барселоні

Фото:

Генералісімус Francisco Paulino Hermenegildo Teódulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade, портрет

 Фото:

Франсиско Франко

4 грудня 1892 – 20 листопада 1975

1 песета 1963 року — Іспанія — Франсиско Франко

 Фото:

Герб Ф. Франко

 Фото:

Особистий підпис Ф. Франко