БИТВЫ ДИВАННОГО АНАЛИТИКА. И КТО ЖЕ ВИНОВАТ?

Добавлено в закладки: 0

«Требование запрета культуры равносильно требованию запрета языка», — режиссёр Лозница, недавно лишенный членства Украинской киноакадемии за высказывание об ошибочности тотального запрета российской культуры и бойкота российского кино, а также за призыв не впадать в безумие.

«Культура в России всегда вопреки, назло, против государства. Иногда на деньги государства, но все равно — не во имя его и не для него… Не было ничего талантливого и искреннего про власть, «которая от бога», про «можем повторить», про гордость и величие империи», — режиссёр Кирилл Серебрянников.

        Это всего лишь фразы, вырванные из речей обеих режиссёров. Любой, кому интересен весь текст, легко найдет его в интернете. Поэтому не буду углубляться во всё сказанное. Не буду оспаривать, вызвавшие столько шума утверждения и просьбы этих, безусловно, талантливых, но, как ни странно, непонятливых людей на кинофестивале в Каннах.
        Более того, начну говорить и размышлять на украинском языке, благо современные технологии позволяют подобную вольность.

      Це усього лише фрази, вирвані з розмов обох режисерів. Будь-хто, кому цікавий увесь текст, легко знайде його в інтернеті. Тому не поглиблюватимуся в усе сказане. Не оспорюватиму, стільки шуму твердження і прохання, що викликав, цих, безумовно, талановитих, але, як не дивно, нетямущих людей на кінофестивалі в Каннах.
       Більше того, почну говорити і роздумувати українською мовою, благо сучасні технології дозволяють подібну вільність.
    Пробачте, кому цікава логіка, коли на голови дощем падають бомби, а близьких людей рвуть на частини снаряди і міни? Почуття, тільки почуття. Почуття страху, ненависті і небажання чути російську мову, яка викликає відразу. Нехай ця мова і знаком не менш українського, але він мова смерті. А виступати на захист смерті, щонайменше, дивно.
    Ніхто не закликає ухвалити закон про заборону російської культури. Такий закон ухвалити неможливо, але кожен має право протестувати, сказати НЕМАЄ,  коли після трьох місяців звірств, що творяться в Україні, вухо не бажає чути цього моськальського прислівника.  
       І як може зреагувати чиновник на цей біль? Адже і він людина, але людина, обмежена рамками правил і законів. Ось чому режисер Сергій Лозница і позбавлений членства в Українській кіноакадемії. А як ще могли відповісти люди, що провели ніч у бомбосховищах? Погодитися, що культура і її головна складова мова ні при чому?
      Можливо, пропустити увесь той наклеп, що сиплеться на їх голови з державних телеканалів РФ повз вуха? Але інших-то зараз в Росії немає.
    А якби були? Усі б вони виступили «ПРОТИ» цієї дичини, цієї «військової операції»? Так, адже неспроста 70 відсотків росіян «ЗА» неї! Говорять, ніби вони обдурені телевізійною і іншою пропагандою? Тоді в чому ж роль культури, російської культури?
    Пушкін, Толстой, Тургенев, Некрасов оспівують цю «просту» Росію. А вони відкрили «золоте століття» російської літератури. Блок, Єсенін, Пастернак і інші — стовпи «століття срібного». І до того ж Росія — країна поголовної грамотності. Значить, не читали? Чи в школі не вчилися? І вчилися, і читали, але не дійшло.
    Так хто ж хворий на це безумство? Людина в Маріуполі, Херсоні, Києві, Харкові, Сумах, Сєвєродонецьку і інших містах України, якому усе російське — є нагадування про сьогоднішній кошмар?
   Може, варто послухати Кирила Серебрянникову? Мовляв, культура на Русі завжди усупереч державі! Але влада в цій державі з тих же «простих» людей, яких тільки що згадали.
   Глава — з пітерського підворіття, його помічники з колишніх друзів співтоваришів. Державна Дума і Рада Федерації суцільно колишні комсомольці, гэбэшники і лише Петро Толстой — представник старшої графської гілки дворянського роду Толстых, родич самому Льву Толстому!!! Ось вона, здавалося б, ікона російської культури і влади! Але послухаєш, що він несе, так самий раз на цю культуру і заборону накласти.
   Ні, не правий Кирило Серебрянников. Факти — уперта річ. І, якщо все ж культуру, хай і російську, заборонити неможливо, то дивуватися з тієї ідіосинкразії, яку вона сьогодні викликає, теж не коштує.
   До речі, для підтвердження все сказаного або для спростування висловлювань Сергія Лозницы і Кирила Серебрянникова приведу невелику замітку. Вона не торкається ні Росії, ні України, але все таки на неї варто звернути увагу:

Чи Прозвучить Вагнер в Ізраїлі? На вересень в Тель-Авіві запланований фестиваль музики «улюбленого композитора Гітлера»
АВТОР:
Борислав Протченко
журналіст, редактор

26 квітня 2022

   В Ізраїлі робиться чергова спроба перервати багаторічну негласну заборону на виконання творів німецького композитора Рихарда Вагнера. Згідно з планами організаторів, 22 вересня в одному з центральних концертних залів Тель-Авіві пройде великий музичний фестиваль Вагнера, на заході мають бути виконані два концерти і декілька опер «улюбленого композитора Гітлера». Ініціатором фестивалю виступив
Ініціатором фестивалю виступив ізраїльсько-германський диригент Давид Міллер, уся сім’я якого загинула в роки Холокосту.
  Міллер прекрасно знає про однозначне відношення більшості ізраїльтян до виконання в єврейській державі музики композитора-антисеміта, як і про вже спровоковану майбутнім фестивалем Вагнера бурею в суспільстві.

Так от не звикли Вагнер в Ізраїлі!

Автор публикации

не в сети 1 час

Michaelbruk1

968

Authority

Комментарии: 269Публикации: 315Регистрация: 28-05-2022