Немов люстерко Осені – вода
Добавлено в закладки: 0
/акровірш./
Немов люстерко Осені – вода
Етюд створила на озерній гладі.
Манірну панну Вітер теплий сватав,
Осінній кралі в очі заглядав,
Вона ж – на сміх все… Ох, вже ці дівчата!
Ліс мальовничий — ніби пронизав:
Юнацька пристрасть… як не зрозуміти?
Сердешний тільки стогне сумовито:
«Тверда яка… Знов маю гарбуза…
Ех, ті дівчата!» — завиває Вітер…
«Розкішна Квітко! У затишші вод
Красу твою жагучу буду пити,
От тільки я для тебе — епізод.
Останню згадку рве невгасний сум:
Солодка млість… Вродливиці ж — пусте це…
Енергію у незрадливім серці
Навіки я, закоханий, несу
І все прошу: зваблива, змилосердься!»
В осяянні дзеркального озерця
Осіння пава ладить гардероб,
Дме поруч вітер… не лишає спроб –
Але й красуня вперта… не здається.



1 комментарий
Крайнюк Надежда (Софи)
Чудово!
Дякую!!!