Сум за невтраченим

Добавлено в закладки: 0

Каті

Приходжу до тебе у будні, на свято,
З ізвічною думкою, — де ти тепер…
Із квітів пістрявих — на горбику шати,
Бо ти у могилі. Хоч рано ти вмер…

А ми ще могли б разом в світи пожити,
Онуків глядіти…Та я вже одна.
Тепер ось, за квітами мушу глядіти,
Щоби не засохли…Чия ж то вина?..

Сімейне життя, мов пошите, тріщало,
Була оковита для тебе — жона.
Втікала, верталась, та знову прощала,
Бо знала, що гинеш, врятую — одна.

Та от, — не змогла, не зуміла, не вийшло,
На чорную хустку змінила я гнів…
Тепер залишилось його лише трішки,
Його, накінець ти,- уникнуть зумів…

… Василю, Василю, якби ти вернувся!
Та смерті в цім світі ніхто не мине.
Пішов назавжди, навіть не обернувся,
Горілку любив… А казав, що — мене.