ЗАБУТИ

Добавлено в закладки: 0

Мріі райдужні дуже давно вже почили,
Лише жевріє в серці надія на краще,
Що пророки від Бога іі нас навчили.
Той, хто вірує, той неодмінно обряще.

Не цікава давно філософія світу,
Бо давно всі філософи — конче, — в могилах.
Вірю плину часів, веснам вірю та літу…
Цю лиш віру, та в Бога, в собі не згубила.

Та мінлива натура така, що хоч каюсь,
Та думками в минуле, що вмерло вже, лину…
Мов та Лотова жінка, назад обертаюсь,
Хоч і знаю, що так неодмінно, — загину.

… Десь на обріі ідол стоіть, що із солі,
Що наплакала жінка на протязі віку…
Бо не можна ніяк залишити без болю
Те, що ій заважає… А того — без ліку.