Остання кава
Він в палаті лежав, був надмірно покірним і тихим, А надворі так ніжно і впевнено квітла весна. Тато кави просив, і я мав це бажання здійснити, Не пускали лиш м’язи, натягнуті наче струна. Я по сходах летів, через натовп, аптеки і черги, Поспішав, бо мій тато в палаті лишився один, Крізь байдужі обличчя у мене затиснені нерви, Продавець посміхався, не знаючи цінність хвилин. Поки він сипав цукор, мій час витікав у нікуди, Я схопив цей стакан, наче…
За правилами долі
Хтось робить ставку на свою безкарність, Що вчинки зникнуть без найменших втрат, А наклепи, зухвалість і вульгарність, Ніколи не повернуться назад. Але життя не списує провини, Тут кожен борг занесено в кредит, І вже летить крізь простір до людини, Суворий і безжальний аудит. І вмить затихне звичний вир обставин, Коли почує він знайомий свист — Це зло його, дотримуючись правил, Вертається, немов зворотний лист. Понравилось? Поделись! Просмотрено 7
ОТДАЛЯЕТСЯ ПРОШЛОЕ
Отражаясь, как в зеркале, Отдаляется прошлое, Неизменно коверкая, Даже очень хорошее. Ну, а жизнь продолжается, Неуёмно тревожная, И душа, как скиталица, Как лиса осторожная, Закопается в прошлое И листвою прикроется. Буро-рыжая, сложная Входит осень — законница. Всё красиво загадано, Вспоминаю, как истину, Все события – атомы, Милый век с афоризмами. Понравилось? Поделись! Просмотрено 9
Ескізи осені
Кажуть, імпульсивна, наче вихор, Зупинитися б... а тільки сенс? Хто не вміє жити сіро й тихо, У яскравих барвах бачить все.
Перша кав’ярня
Перша кав’ярня На Корзо «Золотого ключика» немає. Хтось заховав його чи загубився сам?.. Тут ужгородці ( дехто й досі пам’ятає), У сімдесяті мали свій Тік-Ток та Інстаграм. У чергах, що тяглись годинами щоднини, У літню спеку і не менш шпаркий мороз Збиралися на каву, на плітки й новини, Яких замовчував тоді офіціоз. Тут шикувалися художники, поети, Увесь міський інакомислячий бомонд. Ремісники, торговці, молоді студенти Ішли на каву, як на дискусійний фронт. Духмяна кава вабила усіх, п’янила, І мислі роєм пробивались…
Правда війни
Правда війни Найкращі хлопці гинуть на війні. Яка гірка, яка банальна фраза! Як правди дві, об’єднані в одній, Що убиває влучно і відразу. А ми із нею довго живемо! До гіркоти й банальності звикаємо: На цвинтар наших хлопців несемо І з почестями у журбі ховаємо. Поза сценарієм – плач матерів І жаль дівочий, що аж дух спирає, І крик дітей, що кликали батьків, Вдовине горе, що без меж, безкрає. — І як вам, хлопці, у сирій землі?- Чомусь ніхто уголос…
Батько
БАТЬКО На зріст батько здавався низьким, А на гідність – сприймався високим. Терпеливо долав шлях земний, Не рахуючи зроблених кроків. Як на ниві косив чи копав, То додолу і не нахилявся. Перед вищими — не упадав, Перед сильними — не прогинався. Й не тому, що ціну собі склав, (Хто з простаків таким переймався?) Заробітків легких не сприймав І даремного завжди цурався. Ой, як тяжко наш батько трудився, Та на долю гірку не зважав. Не палив і не пив – й…
Скрипка
Скрипка А це було, було таки: Змахнув смичком над головою – І сколихнулися віки Під одинокою струною. А десь іржали білі коні, Десь біла папороть цвіла. І перший сніг упав на скроні, Руки торкнувся, як чола. І всі аж потім зрозуміли, Що скрипка виросла з руки… А очі в скрипаля горіли, І з них котилися зірки… Понравилось? Поделись! Просмотрено 9
***
Х Х Х Згоріла хатина стара аж дотла. (Зосталася лавиця насеред саду). Не знати, чим ворогу так допекла — Ховала в собі лише діда та бабу. Та й ті на городі постійно були, Тому і від бомби, як дивом, вціліли. Нелегко трудились і скромно жили. Хатину, як ластівки гнізда, ліпили. Тепер, мов потрощене ціле життя, На згарищі чорному миттю постало. Ридала бабуся аж до забуття Й, знесилена плачем, на землю упала. Дідусь на колінах до неї пристав, Підняв і притис…
НІМЕ КІНО
НІМЕ КІНО Німе кіно нікуди не зникало. Воно – у нас, і ми його актори. О, скільки в ньому вже ролей зіграли, Й потужні не відтворять монітори. Холодний погляд — і від радості гарячий. Сухі байдужі — і зволожені зіниці. І плечі, що розвернуті — й тремтячі. Хлипка постава – і тверда, як криця. Легка, граційна – й млява та хистка хода, Заломлені у горі – й вільні крила-руки, Дрижачі болісно – й розвеснені вуста, Усмішка осяйна – й…
Розгубленість? Хай буде віра в ній!
ОСТАП ВИШНЯ — письменник-гуморист (1889-1956) тісно пов’язаний з Харківщиною. Він любив р. Оскіл, часто бував на ній біля Куп’янська. Тому і не можу не згадати його в День народження з цього гарячого нині краю. Він неодноразово карався за любов до рідної землі: 1915 р — підвали чк 1933-34 – тюрма нквс 1934- 43 – сталінський концтабір на Печорі РОЗГУБЛЕНІСТЬ? ХАЙ БУДЕ ВІРА В НІЙ! Привабливість ландшафту Приоскілля Ще в «Усмішках» нам Вишня описав. І про сомів з Осколу, про…
Поетеси
Подружко-осене, ми ж бо ровесниці, Сонця залиш, не журбуй раннім холодом. Ще ж у душі виглядаємо молодо, Лист не рони, дні осінні нам -- веснами!
ЯКЩО НА НЕБІ ЧОРНІ ХМАРИ
Якщо на небі чорні хмари, Й просвіту жодного немає, Свої рожеві окуляри Я традиційно надягаю. Готую кави філіжанку Та вірю в казку, мов дитина, Коли в чарівному серпанку Встає надія з домовини… Понравилось? Поделись! Просмотрено 26
Стальные сердца
Километры чужой пустоты, В душах-гнёздах стальные сердца, А в одном дышишь медленно ты, Пряча в зеркале абрис лица. В отраженьях ночных фонарей, Бликах сотен отравленных лун, Между нищих, воров и царей, Поклонившихся древнему злу. Сердце-сталь, сердце-блуд, сердце-нож, Как блеснувший дамасский клинок, Путь в долине обманчивых снов, Где наградой терновый венок. Гнёзда-клетки от боли хранят, К доброте позабыты мосты, Сталь холодная — собственный яд, Для избравших престол пустоты. Пробуждаясь от крепких оков, Рукотворный разбей пьедестал, Враз смахнув паутину веков, Растопи безразличия…
У морі опалого листя
У морі опалого листя Купаються двоє. А вітер, так схожий на лиса, Загрався прибоєм
ОБІЙМАЮ ПРОСТОРИ
Це є рідний наш край! І Дніпро, і Дінець, І Дністер, і Оскіл, Що у мандри все кличуть Чи улітку, Чи осінь веде під вінець, Чи як щедрого вечора Взимку всі зичуть. Обіймаю простори Рідненьких земель І повітря вдихаю, Що волею пахне, І з навалою ворога Йду на дуель, І хай цар їх кощей У кремлі вже зачахне. Не зламали нас орди Монгол, бусурман, На сторожі річки – Як історії свідки, Подолаємо й зло Від сусід-яничар, Бо на сто…
РУШНИКИ (рондель)
В кімнаті бабусі цвіли рушники – Зимою всміхалася хата, На вишиті квіти багата, І півників чувся там голос дзвінкий. Прожиті роки́ їм далися взнаки – Злиняла відрада строката. В кімнаті бабусі цвіли рушники, Зимою всміхалася хата. І я вишиваю узором в’юнким, Як в до́світки завжди дівчата. Хай будуть розрадою втратам Ті квіти з розквітлого літа ріки. В кімнаті бабусі цвітуть рушники. 7.11.26. Понравилось? Поделись! Просмотрено 13
Анатомія омани
Навколо тебе – безліч добрих душ, Усі привітні, ввічливі та щирі. Ти тільки спокій їхній не поруш, І будеш жити в злагоді та мирі. Але у цьому дійстві є секрет, Тут грають ролі вивчені до слова, Тут кожен крок – продуманий сюжет, І кожна дія – штучна постанова. Тобі у вуха будуть лити мед, Допоки ти потрібен їм для справи. І ось купили вже тобі білет, У перший ряд дешевої вистави. Понравилось? Поделись! Просмотрено 17
НА ДНЕ ХРУСТАЛЬНОГО БОКАЛА
На дне хрустального бокала (Гранчак вульгарный не годится) Усердно Истину искал он, А после – чем бы похмелиться… Но не найдя ни то, ни это, Изрёк, дыхнувши перегаром: «Не пережить душе поэта Такого подлого удара От хитро-мудрого Хайяма! Что он – трепло, я понял чётко. Всё, с понедельника – ни грамма»! И в магазин побрёл за водкой… Понравилось? Поделись! Просмотрено 31
Просто осінь
Як тужила без Вас ця плаксива вечірня година! Сум лила у рядки, ніби мжичила по підвіконню.. . І замішував час всі події . Сльотило невпинно. Рій росинок мілких? Чи це очі, з безсоння червоні?
