Імажинізм

Добавлено в закладки: 0

Імажинізм — літературна група і напрям у російській поезії (В.Шершеневич, Р.Івнєв, С.Єсенін, А.Маріенгоф, пізніше А.Кусиков та І.Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття — образ. Образ як елемент поетики в імажиністів набирав значення самодостатності та самоцілі. При цьому творчість С.Єсеніна, А.Марієнгофа та Р.Івнева демонструвала практичне застосування ідей імажиністів, які виражалися в пошукові нових потенцій художньої мови, творенні метафор тощо. Група формально існувала до 1927, хоча С.Єсенін вийшов з неї ще у 1922, а через два роки публічно заявив про свій вихід у листі до газети “Правда”. В тодішніх суспільно-політичних умовах І. як напрям у російській поезії не міг довго існувати, хоч і відігравав значну роль у пошуках новітніх засобів поетичної мови. В українській поезії можна знайти лише поодинокі випадки трансформації художніх засобів цієї групи (В.Сосюра).

Імажинізм

Володимир Сосюра — класик, якого називають «солов’єм України»

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей…

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим…

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!

1950