Легенда про козачку Мальву

Жили колись на українській землі козак і козачка, і була у них донька на ім’я Мальва. Дівчина росла неймовірною красунею: мала очі сині, як небо, і косу довгу, як стежка в полі. Вона вміла лікувати людей травами та знала мову птахів.

Сталося так, що на село напали вороги. Батько Мальви загинув у бою, а матір забрали в полон. Дівчина встигла сховатися в лісі. Вона не просто ховалася, а допомагала козакам — виводила поранених із оточення, перев’язувала рани та вказувала безпечні дороги. Вороги дізналися про сміливу дівчину і вирішили її схопити.

Одного разу вони вистежили Мальву на узліссі. Дівчина тікала, скільки сили, але ворожі коні наздоганяли її. Коли чужинці вже простягли руки, щоб схопити її за коси, Мальва впала на коліна, притиснулася до рідної землі й прошепотіла: «Ненько-земле, захисти мене від сорому й неволі!».

Земля почула її благання. На тому місці, де стояла дівчина, вороги побачили лише високу, струнку квітку з яскравими, прекрасними бутонами. Вони намагалися вирвати її, але коріння трималося за землю так міцно, що ніхто не зміг його зрушити.

Відтоді цю квітку називають мальвою. Вона завжди росте біля українських хат, оберігаючи спокій родин і нагадуючи про вірність рідній землі.