«Пан Бандера — Пан Михайло»

Добавлено в закладки: 0

Було це у 2023 році. Я тоді працював у ВПУ-20 у Львові. В студентському гуртожитку, декілька кімнат були віддані для переселенців з Донбасу. В мене там також була своя службова кімната на третьому поверсі. Під вікнами, прибравши кропиву, ми з дружиною розбили свій квітничок. На ньому також росла невеличка сосна. Біля будинку на площадці якійсь студент колупав якусь дивовижну «Вольво». Вона була схожа на «ладу-дев’ятку» тільки розплющена, наче по неї кувалдою влупили. Реве, гуде…

Коли чую: «пана Бандери город переїхали!». Що, думаю, який город, якого Бандери? Виглядаю у вікно вниз. Там стоїть ото незрозуміле «Вольво» посеред мого квітника, затримане вже зламаною бампером сосною.

Спускаюсь вниз, обходжу будівлю гуртожитку. «Вольво» на майданчику, мотор заглушений, нікого немає. Посеред мого квітника лежить зламана сосна.

Вертаюсь назад. Ну, думаю, спіймаю, по вухах надаю. Іду по коридору гуртожитка. За 5-7 кроків переді мною іде інший студент Андрій. Бачу, біля моїх дверей стоїть Володя – чоловік Вікі, вони переселенці з Лисичанська, і правою рукою тримає ручку моїх дверей, а у лівої руці телефон – щось його відволікло і він ніяк не зайде.

Студент, що йшов переді мною, підходить до Володі і каже:
— А де пан Бандера?
Володя:
— Что, кто? — відчиняє мої двері і каже: — Пан Михайло, ты где?
Я підходжу і кажу:
— Я тут.
Студент:
— Дайте, будь ласка, ключ на 18.
Я даю йому розвідний ключ і питаю:
— А чого Бандера?
Студент:
— А у вас на дверях висів портрет Степана Бандери, і ми вас прозвали «пан Бандера».
Володя:
— Мишаня, запиши это в свой дневник, это уникальний случай! Теперь и я тебя буду называть не пан Михайло, а пан Бандера.

Я не став шукати того студента з «Вольво» і давати йому по вухах, бо мені було приємно.

Ось якось так…

2023 рік, Львів