гудзики

Добавлено в закладки: 0

 

У офісі вчора був корпоратив,

Багато сміття залишив колектив:

Лежать на підлозі обгортки, пляшки,

Й два ґудзики тут собі місце знайшли.

Один з них веселий: «Оце насміялись!

А класно увечері ми відірвались!

Господарі наші так задом крутили,

Що нитки не втримали нас й відпустили.

Тепер я вже сам по собі, я — особа!

Я вільний, я рівний, як всі! Перемога!»

А другий озвався: «Ти нас не рівняй

І біля мене своє місце знай!

У мене штани були «Дольче-Габбана»,

А в тебе — китайська підробка незнана.

Господарі наші за статком не рівні,

То ж я головний, ти — слуга мені вірний».

І  ґудзик «від Дольче» вже щоки надув.

Аж раптом він кроки і шурхіт почув.

Технічка Тетяна мотлох згрібала,

Побачила ґудзики і підібрала.

Ґудзик «від Дільче» витягнув шию:

«Мене на корону, мабуть, пришиють

Або на знамено, щоб буть на виду,

Я цілі народи вперед поведу!»

А ґудзик китайський тільки сміється:

«Побачимо, де тобі місце знайдеться!»

 

Тетяна увечері друзів дістала

І до халатика прилаштувала:

Китайського зверху, а «Дольче» — останнім:

«Якийсь ненадійний і зовсім не гарний».

Той ґудзик пручався, кричав і котився…

Та все ж між колінами десь опинився.

«А як же корона, а стяг, а народ?!»

Такий от буває в житті поворот.

Якщо на господарів лиш сподіватись,

Нелегко в житті вище пупа піднятись.