Говорили, балакали — сіли та й заплакали…

           У всьому є своя культура. Культура спілкування, як на мене, це майже мистецтво, бо іноді важко знайти правильні слова, донести свою думку та й в гніві людина не підбирає слів. Вмінню говорити іноді вчаться все життя, іноді марно… Отже, Слово… таке важливе, інколи може бути інструментом примирення або ж нанесення болю. Гадаю, що не тільки саме слово, а й певна вібрація, певна енергія, якщо хочете, закладається під час висловлювань. Це може бути як позитив так і негатив. Чому іноді кажуть : «Краще б ти промовчав (ла)» ? Тому що все сказане йде в історію нашого життя, закарбовується в нашій пам’яті, закріплює так би мовити свої позиції в наших думках, помислах і чекає слушної нагоди аби нагадати про себе. Буває, що і час вже пройшов, і люди помирилися, а те «слово» так і стоїть на заваді подальшого розвитку особистостей. Так і підкручує час від часу аж поки не навчишся пробачати, відпускати, контролювати думки й емоції.

             Буває і неправдиве слово – брехливе, свідомо перекручене або ж спотворене. Яке теж несе чимало наслідків. І що ми бачимо в цьому світі? Рідні люди роками не спілкуються, панує розбрат, нерозуміння. Так, егоїзм, скажете Ви, а що як це просто невміння висловлюватися? Якщо це просто брак культури спілкування? Ну не навчилися ми ще проявляти свою любов, доносити свої думки, переживання ближнім. Ось так, десь глибоко в душі переживаємо за рідних, співчуваємо, а знайти необхідних слів не можемо.

              Немає й культури висловлювання співчуття. У людини горе, а що я скажу? Краще не дзвонитиму, уникатиму зустрічей, нехай справляється сама з усім своїм горем. Або ж і ще гірше : при зустрічі таке «бовкну», що не розраджую, а навпаки завдаю болю й смутку… Розумію, що сказано не те, картаюся але то таке, нехай.

              Тому вчимося говорити, а не балакати; розраджувати, а не загружати; допомагати, а не відштовхувати; іноді може просто й мовчати але бути поруч. Кажуть, що душі спілкуються між собою телепатично, без слів, думками, образами, енергією. Нічого так би мовити не заважає висловлюватися, а що ж тоді заважає нам простим смертним? Невже ми так і не навчимося підбирати потрібні слова, доносити свою думку? Для чого ми обмовляємо один одного, накручуємо, прикрашаємо історії своїми фарбами, щоб цікавіше було слухати, тим самим сіємо розбрат, ненависть та агресію?.. Ми кращі аніж є! Працюймо над собою, збагачуймо свій словниковий запас; додаємо трішечки співчуття, грамульку любові, крихітку уваги, приправляємо все чистими помислами, відчуттями і «Вуаля»: спілкуємося на здоров’я!!!