мамочки
Добавлено в закладки: 0
гірка сатира
Дитячий майданчик в міському дворі.
Тут граються дітки, великі й малі,
Бабусі й матусі милуються ними:
«Які ж вони гарні, кумедні та милі!»
А ось молода і вродлива дівчИна
Щеня пригортає, як рідного сина,
Цілує, і гладить, і з ним розмовляє…
Здається, ріднішого в світі немає.
Бабуся із жалем сусідці шепоче:
«Господь, мабуть, діток давати не хоче».
Та ні, діти є, двійко, десь у селі,
Біляві, гарненькі синочки малі.
З народження там, маму бачили раз,
Коли від’їжджала «на деякий час».
Й забула, напевне. Минули роки.
У тиші сільській підросли хлопчаки.
А мама в столиці все слави шука,
А доля співачки мінлива така…
Продюсер один, другий, п’ятий, і ось
Нарешті кліп вийшов, нарешті вдалось!
Співачка усім роздає інтерв’ю:
«Така тяжка доля в співачки Люлю!
Одна в цілім світі, лиш песик малий —
Мій Хаммер, мій хлопчик, гарнесенький мій!
Його я люблю, наче рідне дитя,
Хотіла б прожити із ним все життя!» —
«А діти?» — «Ну що ви, їх в мене нема!
Я ж вам вже сказала, що в світі сама!»
Ось так, в одну мить, відреклась від сім’ї,
І осиротіли синочки малі!
У мами на них нема часу, грошЕй,
Собака рідніший за власних дітей…
А ще Бебі Борн, лялька, як немовля.
Погратись «у маму» усім дозволя.
І плаче, і їсть, навіть пісяти вміє,
Але лиш тоді, коли «мама» воліє.
«Дитя народити?! А як же фігура?
А імідж, кар’єра?! Ви що, я ж не дура!
Що, зараз це модно? Я ляльку куплю
Або цуценя, щоб «попасти в струю».
Його буду пестити і годувати,
Я буду для нього як рідная мати!
А як вже набридне, продам іншій «мамі»:
Пора мати сина солідній вже дамі!..»
Вони називають себе «мамочками»,
А ляльок, котів і собак — діточками.
Це дочки, синочки, це члени родини,
Вони їм миліші за власну дитину!..
Ще й коштують дорого звірі елітні,
Здоров’ям слабенькі і тілом тендітні,
Їх треба голубити, оберігати
І кожного дня їм дієту складати.
А ріднії діти завжди безкоштовні
І часто небажані, ще й невгамовні.
От матері їх до батьків й «закидають»
І поступово про них забувають.
Що сталось із нами, хто може сказати?
Втоптали в багнюку святе слово «мати».
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
6 комментариев
Татьяна Рымарская
Мірська слава — річ ненадійна… Пройде не так вже й багато часу, як наша Люлю зістаріє, і усі про неї позабудуть. І залишиться тоді вона, дійсно, одна-однісенька на цьому світі, якщо не рахувати песиків, за якими потрібно ходити. А їй самій вже необхідно буде, аби нею хтось опікувався! Та кому з кинутих колись на діда з бабою діток вона буде потрібна?
ДУЖЕ ХОРОШИЙ вірш, Маріє!
Мария Макрушина
Коли ти молодий, упевнений, що все у житті встигнеш, ще багато часу попереду. От і роблять помилки. А час спливає так швидко, а слава така мінлива. Не всі можуть вибрати, що головне, а що другорядне. Потім гірко шкодують, та вороття немає…
Дякую, Тетянко, за розмову та схвальний відгук! Приємно!
Татьяна Рымарская
Взаємно, Марічко! )
Крайнюк Надежда (Софи)
Дуже гарний вірш, розкриває актуальну проблему сьогодення. Такі історії часто трапляються.
Батьки лишають своїх дітей батькам, а самі їдуть світ за очі, чи то на заробітки, чи то ще кудись. А діти ростуть, забуваючи про своїх батьків. Гірка і сумна правда.
Мария Макрушина
На жаль, це не поодинокі випадки. Особливо багато заробітчан кидають дітей та їдуть у інші країни. Для чого? Звичайно ж, для щастя тих самих дітей! Через декілька років — чужі люди. Якесь замкнуте коло.
Щиро дякую, надіє, за відгук!
Хай все у Вашій родині буде добре!
Мария Макрушина
Пробачте, Надіє!