Плата
Добавлено в закладки: 0
Тин рябіє, дощик сіє.
Посипає дрібно.
Бідолаха йде, марніє,
Геть на тінь подібний.
Вся в дірках його сорочка,
Видно голу спину.
Очі — в землю. Суне мовчки
Старець попідтинню.
Може, дивом, пляшку знайде,
Бо й таке буває,
Чи у двір до когось зайде,
Хтось подасть, що має.
Бачить він (аж стрепенувся),
Величезну хату.
Дума: «мабуть, попрошуся,
В земляка — у брата.
Може там мені щось дасться
Помолюсь за нього.
Хай йому прибуде щастя —
Випрошу у Бога!»
Та й зайшов у двір широкий,
Наче в довгі гони:
Дім стоїть — палац високий.
Хреститься, поклони.
А собака з цепу рветься,
Аж із пащі піна.
Сіромаха ставши — мнеться:
Думка не спокійна.
Взяв, постукав в двері тихо:
«Може не почули?»
Та про те, що в когось лихо,
Інші вже забули.
Вийшов дядечко мордатий:
«Що тобі тут треба?!»
Ніби велетень пихатий,
Як воляка з себе!
«Пощадіть мене каліку:
Дайте копійчину.
Не забуду Вас до віку,
Поки й не спочину!
Щиро в церкві помолюся,
Хай Вам Бог прибаве»…
Просить отако — зігнувся,
Старець худорлявий.
А мордатий дядько з маху
Штурхонув людину:
Кулачищем, бідолаху
Вдарив, як скотину!
Гість незваний заробивши
Дужою рукою —
Впав на землю, дух забивши,
А той, ще й ногою,
Гилить старцеві по по спині —
Лупить, аж лютує:
По живій же б’є людині
Й зовсім не шкодує!
Та ще грізно промовляє —
Через зуби цідить:
«Скільки вас таких блукає?
Хай другий наділить!»
Ледве вибрався нещасний
Із такого двору,
Та й пішов так бідолашний
«Заробивши» в пору.
Не шукай добра в багатих,
А питай в убогих:
Не велика в кого хата,
Без собак суворих.
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Комментарии: 1989Публикации: 171Регистрация: 17-10-2020
7 комментариев
Татьяна Рымарская
Не дарма ж то кажуть, що СИТИЙ ГОЛОДНОГО НЕ РОЗУМІЄ! І це, нажаль, щира правда… Щодо лексичних огріх, то мабуть, таки є їх трошки, але тут краще, мені здається, запитати в Надії; бо я хоч і знаю українську не так, щоб геть погано, але, все ж таки, недостатньо досконало, аби робити розбори — можу ще й неправильно щось порадити… Та хочу одне сказати: вірш просто ЧУДОВИЙ за змістовно-емоційною складовою! І це — без найменшого перебільшення, як на мій погляд.
Бондаренко Николай
Дякую! Можливо Надія якось загляне і щось пораде,
буду вдячний.
Крайнюк Надежда (Софи)
Ну ось я заглянула. Зміст вірша дуже гарний. Але над ним треба гарненько попрацювати.
П»ять перших катренів я трохи підправила. Куди їх Вам поставити? Сюди, на сторінку?
Бондаренко Николай
Дякую! Та… сюди, а куди ще можна — не знаю
Крайнюк Надежда (Софи)
Можна на електронну пошту.
Крайнюк Надежда (Софи)
Тин рябіє, дощик сіє.
Посипає дрібно.
Бідолаха йде, марніє,
Геть на тінь подібний.
Вся в дірках його сорочка,
Видно голу спину.
Очі — в землю. Суне мовчки
Старець попідтинню.
Може, дивом, пляшку знайде,
Бо й таке буває,
Чи у двір до когось зайде,
Хтось подасть, що має.
Бачить він (аж стрепенувся),
Величезну хату.
«Піду, мабуть, попрошуся
До свого я брата.
Може там мені щось дасться
Помолюсь за нього.
Хай йому прибуде щастя —
Випрошу у Бога!»
Бондаренко Николай
Дякую! Та Ви прямо цукерочку зробили! Я думав підправите там
що-небуть та й досить… взнав для себе нове слово — попідтинню
Я ж просто писав — попід тином, а виявляється, що є навіть таке
слово зі своїм значенням.
Ось тут трошки на мою думку не так:
«Піду, мабуть, попрошуся
До свого я брата.
По перше наголос — пІду (хорей) правильно — підУ. Звісно у різних
областях України і наголоси різні, але тирнет каже, що — підУ
До свого я брата — тут теж мабуть не підходить, адже ВІН йому не
брат і тому більш доречним буде — в земляка — у брата
Якби маючи переносний зміст слова — брат.
Дякую ще раз, якщо буде бажання редагуйте текст далі, думаю, що
Ваше «втручання» дуже доречне.