КАЗКА про ДВА ЧЕРЕВИКИ

Добавлено в закладки: 0

Сьогодні чомусь згадала одну казку, яку я розповідала своїй доньці, коли вона була ще маленькою, а зараз їй вже 21 рік. Я щодня їй читала казки. Але для читання потрібно світло, а розповідати казки можна і в темряві. Тому саме перед сном я їх розповідала. Я добре пам’ятаю якесь чарівне відчуття від казок, які самі розповідалися, я і сама їх слухала з думкою: «що це я таке напридумала?» І самій навіть було цікаво слухати казку, яка звучала чомусь моїм голосом. Всі казки, звичайно, не пам’ятаю. Але цю чомусь згадала сьогодні. І я подумала, що треба її записати.
Отож,

КАЗКА про ДВА ЧЕРЕВИКИ

Жили-були колись два черевики. Вони завжди були дружні, всюди ходили разом, дуже любили бігати, стрибати, завжди йшли в одному напрямку.

А потім чомусь вони розпарувалися. І ніхто з них не знав, де інший черевик. Один черевик стояв на полиці в коморі й поняття не мав, де його пара. Так як він один, його ніхто не міг одягти, хоча він був такий гарний, що його залишили, в надії, що обов’язково знайдеться його пара, адже такий красивий черевик не міг бути один.

Так минав час. Черевику було дуже сумно стояти в темній коморі. Іноді там вмикали світло, і він бачив своїх сусідів по полиці. В коморі багато чого зберігалося, взуття там також було. І одинокий черевик у всіх питав, чи не бачили вони його пару. Але ніхто не знав, де другий черевик.

Наш черевик був чистенький, бо господар будинку любив порядок. І хоча черевик був без пари, все одно він чомусь лишався в коморі, а не відправився на сміття, як це робив господар з непотребом.

«Чому мене не викидають? — думав черевик, — може, господар мене береже на той випадок, якщо потрібний буде лише один черевик? Я звичайно хочу знову піти погуляти, але для того господар має щось одягти на іншу ногу, а так же не ходять. Хіба що, якщо інша нога, наприклад, у гіпсі. Але я хочу, щоб мій господар був здоровий та неушкоджений.»

І він перестав мріяти піти надвір, бо переживав, щоб його мрії не здійснилися так, щоб комусь від того було погано.

А причина того, що одинокий черевик лишався в коморі, була в тому, що господар дуже полюбив цей черевик. Колись ці черевики носила улюблена господарю близька людина, а тепер він знову був у моді, а де пара — ніхто не знав. Але він був дуже якісно пошитий, до нього дуже обережно ставились, і тому черевик виглядав, як новенький.

Колись черевик почув розмову: щось про стиль ретро. Він не зрозумів, що це означає, але заспокоївся, що його лишають вдома. Він лише зрозумів, що він тут, разом з усіма парами взуття, тому що господар його дуже любить.

Так він і жив, вів бесіди із взуттям, що парами виходили надвір, дізнавався новини, яка погода, які зараз люди, як вони ставляться до всього: до природи, до інших людей, до взуття, все йому було цікаво. І він іноді так захоплювався розповідями, що забував, що він без пари. Він зовсім не заздрив тим, хто виходив на прогулянку. Він радів за них, або сумував разом з ними, якщо інші черевики були чимось засмучені. Так минав час…

Одного разу черевик подумав: «А що якщо, доки всі сплять, я вночі потихеньку вийду з комори і хоча б у віконце подивлюсь надвір або, може, хоч вийду на поріг. Мене ж ніхто не замітить. Все одно я тут просто стою, навіть, якщо я загублюсь, то нікому шкоди цим не завдам. Все рівно я один» Так він вирішив і сміливо зістрибнув з верхньої полиці. Він дуже високо стояв, що з підлоги його було не дістати. Раз на сезон господар брав драбину, щоб все взуття помити, пересортувати, тоді і його знімали з полиці. Ото він зістрибнув додолу і потихеньку став просуватися до дверей комори.

«О, як мені повезло, що двері не зачинені на замок, а просто прикриті» — сказав сам собі черевик і став носом штовхати двері. Була ніч, і всі в будинку спали. Він дістався коридору. Яке знайоме і давно забуте відчуття наповнило його! Як він любив подорожувати! І він направився в сторону вхідних дверей.

Аж раптом позаду себе він побачив вогники в іншій кімнаті. «Що це таке?» — подумав черевик. Він пам’ятав. що ця кімната є гостиною, де завжди збиралася вся родина, особливо під час свят. Він подумав, що на хвилинку зазирне туди, а потім повернеться і піде надвір, як він і хотів. Різнобарвні вогники змінювали однин одного, вони створювали у черевика якесь дивне відчуття щастя. Його ніби тягнуло туди подивитися, що це таке.

І чомусь саме в цей момент він подумав: «Якби ж моя пара була разом зі мною, щоб відчути цю радість!» Він пригадав ті веселі дні, коли вони завжди були разом і багато ходили.

Ось він дійшов до дверей в гостину. «О, яка краса!» Черевик побачив прикрашену новорічну ялинку. Яка вона була гарна! На ній висіла різнобарвна гірлянда, яка мерехтіла різними вогниками. Вони так красиво мерехтіли, наче танцювали: то повільно згасали, а вогники нового кольору потихеньку вмикалися на зміну тим, що згасли…То всі вогники, наче у веселому танці, швидко бігали по гірлянді, то, наче робили фізичну зарядку на рахунок «раз-два-три-чотири»…

Черевик стояв зачарований цим видом лісової красуні.

Вона була вся прикрашена різними іграшками, а внизу стояли якісь пакунки у кольорових обгортках.

Черевик захотів підійти ближче і роздивитися краще. Він подумав, що навіть якщо хтось вийде вночі до кімнати, то він стане біля пакунків, і його ніхто не побачить, або просто подумають, що він тут також як подаруночок.

Він йшов-йшов, зачарований вогниками, і з наближенням він бачив, що ялинка начебто стає ще вищою.
І тут сталося щось дивне.

Він побачив під ялинкою нібито дзеркало, бо він побачив там себе. Черевик вже звик до того, що тепер робили такі шафи, де дзеркало таке велике — від самої підлоги і аж до стелі. Але ж перед ним була ялинка. Він озирнувся назад — це не відображення, бо ззаду ялинки не було. А він себе бачив, ніби у дзеркалі. І тут це відображення як побіжить на нього зі словами: «Ура! Нарешті я тебе знайшов!»

Так, це був другий черевик, його пара. Вони ж були абсолютно однакові і так давно були розпаровані, що наш черевик, який жив у коморі, вже й не сподівався колись побачитись з другим.

«Оце так диво! Як я давно тебе не бачив! Я все думав, де ти. А де ти був? Як я за тобою скучив!»

Від радості вони сплелися шнурками і так і стояли всю ніч під ялинкою. По черзі вони розповідали один одному, як вони жили окремо.

А чарівна ялинка мерехтіла вогниками і посміхалася. Чому? Тому що це вона створила це новорічне диво. Вона знала, що всі бажання, які щиро загадуються навіть у передноворічну ніч, завжди збуваються.

Наш черевик, який жив у коморі, дізнався, що його пара давно лежала під диваном, куди його затягло кошеня, бо гралося з ним. І він там застряг, а кошеня не могло його витягти. Кішка полюбляла в ньому спати, бо він був дуже теплим, і розповідала йому різні новини.

«А як же сьогодні ти зміг дістатися сюди?» — спитав перший черевик. «Кошеня виросло і мало сили мені допомогти»

«Як добре, що знайшлася моя пара» — думав кожний черевик.

А на ранок господарів чекав ще один подарунок — пара гарних черевиків.

Надобраніч!
З наступаючим Новим Роком!

Хай мрії збуваються!

казку придумала я (ще років 15 назад)

Опублікована у фб 30 грудня 2022 року

Автор Мішина Світлана

Автор публикации

не в сети 6 дней

Светлана Мишина

4 917

Комментарии: 1866Публикации: 569Регистрация: 04-06-2020