ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ РІК
Добавлено в закладки: 0
Смерть мовчки душам двері відчиняє,
Стомилася приймати їх потік,
Хоча багато бачила, вражає
Ціною крові двадцять другий рік.
Вогнем пекельним очищають душі,
Нестерпним болем платять данину…
Кати убивства здійснюють байдуже,
За гру страшну сприймаючи війну.
Смерть споконвік несе тягар старанно,
В світ інший проводжаючи людей…
Безбожники глибокі чинять рани
В ім’я безглуздих і страшних ідей.
На мить завмерла, вибухи почувши,
То значить — буде скоро душ юрба…
Пішла назустріч їм Вона, зітхнувши,
Що стала від роботи геть слаба.
«Навіщо, люди, вам війна потрібна?
Вам у дарунок Бог життя давав.
За Образом, до Власного подібним,
Створив і на любов благословляв.
Невже забули Божі заповіти,
Чи згасло світло совісті в серцях?!
Дорослі помирають, навіть діти…
Усюди тільки непроглядний страх…»
Уважно Смерть на душі поглядає,
Від них іще застиглим жахом тхне…
Всіх заспокоює, привітно зустрічає
І кожній з них тихесенько шепне:
«Душа, не бійся більше, тут ти – вдома,
Там, на землі, ти іспити пройшла,
Загоються всі рани, пройде втома,
Ти просто в інший вимір перейшла»…
І знову й знову душі зустрічає,
Веде у сад Небесного Отця…
А на землі з любов’ю їх згадають
Всім серцем ті, хто вірить у Творця…
01.07.2022;
автор Мішина Світлана



1 комментарий
Татьяна Рымарская
Хай Смерть іде лише до тих,
Хто вже на світі встиг пожити
І не чіпає молодих!
Не мають помирати діти…
Дуже тяжко на душі від того, що нині коїться на нашій українській землі… Хороший вірш, Свєтлано.
