ВІСНИКИ
Добавлено в закладки: 0
Сьогодні вранці перше, що почула,
Як голуби воркують з піднебесся.
Пригадую з майбутнього, то було,
Що, наче Фенікс, із вогню воскресне
Рідненька наша, сильна і чудова,
Крилата і осяяна країна,
Де ллється, наче пісня, наша мова,
Це наша рідна ненька Україна!
Два голуби майбутнє сповістили.
Пригадую, і я там теж літала…
Вогонь пекельний дасть могутню силу
Тому, кого і смерть не налякала.
Тому, хто в темний час світив щосили,
Хто, як завжди, про інших також дбає,
Молився, щоби люди зрозуміли —
Ми всі — єдине, і чужих немає!
А голуби, малі і мирні птахи,
Співали, сповіщая волю Бога,
Що мирне НЕБО височить над дахом,
І сяє СОНЦЕ ГОСПОДА ЖИВОГО!
28.02.2022
Написаний цей вірш був вранці, коли під час нашого з сином переховування у ванній, де ми прожили п’ять тижнів, я прокинулася у повній темряві від того, що голуби, які сиділи на даху, воркотіли, я їх чула через витяжку.
Так, цьому віршу майже рік, значить скоро все, що у ньому збудеться… Перевірено не раз…
Дай, Господи, щоб так і було!
Автор Мішина Світлана



1 комментарий
Татьяна Рымарская
Ой, Свєтланочко, як то кажуть, «Ваші слова — та Богу до вух»! Бо так вже хочеться, аби ці сподівання якомога швидше стали реальністю… Чудовий вірш.