ПРАКТИЧНЕ РОЗМІНУВАННЯ

Добавлено в закладки: 0

БИЛЬ, АЛЕ ФАКТИЧНО – ФЕЛЬЄТОН

Сталася ця подія приблизно 15 березня 2023 року у файному місті Львів на прекрасному масиві «Левандівка».

У той день потеплішало, та розтаяв сніг і ми почали на задньому дворі наводити порядки. А у нас там за головним боксом, де майстри ремонтують та підготовлюють машини для нашої Української армії, скопилося море сміття.

Справа в тому, що за цим боксом є невелика ділянка з парою дерев та кущів, яка огороджена сіткою рабицею. Далі – вузька стежка, за якою така ж сітка рабиця, що огороджує парківку далекобійників. Водії цих вантажних машин, після паркування, беруть пляшку, та відпочивають. Але порожні пляшки вони викидають за паркан – до нас. От і скопилось на нашій території цих пляшок за зиму – ну мабуть дофіга!

І пішли наші майстри все це прибирати. Як писав Лесь Подерев’янський у п’єсі «Король літр»:

«– А хто він є?

– Колись він був царем!

– А зараз що він робить?

– Нічого, ходить по пляжУ, пляшки пусті збирає і гандони».

От приблизно так наші майстри і працювали.

Я в той час сидів у себе в майстерні, та щось майстрував. Сиджу собі тихенько, нікому не заважаю, щось там колупаю…

Коли зненацька відчиняються навстіж двері моєї майстерні і вбігає майстер Дмитро та каже: «Михайло, о, ти є, ідем швидко, там хлопці міну знайшли, або закладку, або навігатор для москалів – щось таке, ідем подивишся, бо крім тебе ніхто у цьому не розуміється, а воно жужжить!

Я кажу: – Діма, в смислі жужжить?

Діма: – Та так, нічого — мовчить, а коли його торкаєшся, то жужжить!

Я встаю, закриваю майстерню і ми разом швидко ідем на задній двір. А сніг тільки зійшов, трави немає і на землі все дуже добре видно.

Підходимо на задній двір, а там, сховавшись за будівлею ремонтної майстерні, під її стінами стоять майстри, виконуючи правило «двох стін», з серйозними пиками та круглими очима. Я розумію – всім страшно!

Захожу за будівлю. Справа лежить гора пустих пляшок, що зібрали від «творчості» далекобійників. Зліва з сокирою в руках щосили орудує наш слюсар Володимир Іванович, переселенець з Донецького Лиману, зрубує сушняк з дерев та кущів. Йому пофігу усі міни, бомби, москалі та дощ – він без роботи не може, ми на нього кажемо: «Владік — батарейка у сраці».

Майстер Дмитро: – Іванович, а де ця міна, ви її не чіпали?

Іванович: – Оно вона валяється, начорта вона мені тра, в мене роботи хватає!

Я тихенько підхожу і бачу якійсь незрозумілий предмет на землі. Сідаю навпочіпки. Роздивляюсь, намагаюсь класифікувати те, що бачу, але класифікація не спрацьовує. Предмет невеликий металевий сріблястий, розміром з палець, тобто сантиметрів сім в довжину, форма сигароподібна діаметром десь сантиметри півтора. На одному з торців – невеличка гумова кнопка.

Я розумію, що в цьому об’ємі неможливо впихнути вибухівки стільки, щоб хоч щось сталося – може це детонатор? Але я таких не бачив… Датчик GPS, або ГЛОНАСС туди не всунеш, то що воно???

Торкаюсь його пальцем.

Ого-го, одразу зажужжав!!! Мене аж піт прошиб…

… Так, спокійно…Що це може бути? Зверху кнопка, нафіга? Так, щоб увімкнути, але що увімкнути? Якщо це детонатор, то вибух буде мінімальний – пальці не відірве.

Беру в руки – жужжить собака!

Натискаю кнопку – перестав жужжати.

О, то я його вимкнув! Ага він ще й розкручується!

Всередині батарейка, яка спрацьовує на вібруючу пружинку… Тепер я зрозумів, що це воно…мені стає соромно…

Викинув його к чертям через паркан! Іду мити руки. З за кута майстерні виглядають майстри: «Мишко, то що воно?»

– Хлопці, хто його брав в руки – ідіть їх мийте, це жіночий вібратор з секс-шопу!

Ви не уявляєте собі, яка була черга в чоловічий туалет…

21.03.2023 р.

Михайло Шевенко.

Автор публикации

не в сети 2 недели

Михаил Врангель

485

Комментарии: 339Публикации: 30Регистрация: 22-09-2020