Стихи

ПОЕЗІЯ ЧАДИТЬ… (Переклад)

Добавлено в закладки: 0

 

Першоджерело – вірш Євгена Євтушенка:

 

Поэзия чадит,

да вот не вымирает.

Поэзия чудит,

когда нас выбирает.

 

Вот малый не дурак,

валидол сосущий,

в портфельчике несущий

отварной бурак.

Ему сейчас бы мусса

и ромовых баб,

но Муза –

ай да Муза! –

его за шкирку

цап!

И мысли лоб сверлят,

и он забыл о ложке,

и он гигант!

Сократ!

…в апухтинской обложке.

 

И вот не Аполлон –

тщедушный и невзрачный.

Весь как опёнок он,

и зыбкий,

и прозрачный.

Но вдруг какой-то свист

в ушах его –

и точка!

И как боксёрский свинг,

по морде века –

строчка!

 

А вот –

валится с ног

шалавая пичужка –

тряпичница,

пьянчужка,

салонный клоунок.

Но что-то ей велит,

и –

как зимою ветки,

бог

изнутри

звенит,

и –

мраморнеют веки.

 

А вот

пошляк,

шаман,

впрямь –

из шутов гороховых!

Ему –

подай шампань,

и баб –

да и не ромовых!

Но вдруг внутри приказ

прорежется сурово,

и он –

народный глас,

почти Савонарола!

 

Поэзия чудит,

когда нас выбирает,

а после не щадит

и души выбивает.

Но кто нам всем судья?

Да,

для мещан мы «в тлене»,

но за самих себя

мы сами – искупленье!

 

 

ПЕРЕКЛАД

 

Поезія чадить,

та ось не вимирає.

Поезія чудить,

коли нас обирає.

 

Ось, бачите, дивак

валідол ковтає,

в портфельчику ховає

відварний буряк.

Йому би зараз мусу

і ромових баб,

та Муза –

от же Муза! –

його за шкірку

цап!

Й думок посипав  град,

і він забув про ложку,

і він гігант!

Сократ!

…а ще Апухтін трошки.

 

Цей зростом десь з аршин –

миршавенька потвора.

Весь як опеньок він,

хиткий

і, геть, прозорий.

Аж тут у вухах свист

якийсь луна –

й одразу,

як той боксерський свінг,

рядок –

по пиці часу!

 

Ось суне навпростець

і з ніг вже пада пташка –

п’яничка,

леді-пляшка,

салонний клоунець.

Та враз їй щось звелить,

і –

бог,

як взимку віти,

зсередини

дзвенить,

і –

мармуріють віки.

 

 

А ось

хамлюк,

шаман –

із блазнів тих горохових,

яким –

подай шампань,

і баб –

уже не ромових!

Та внутрішній наказ

розірве звичне коло,

і він –

народний глас,

пророк, Савонарола!

 

Поезія чудить,

коли нас обирає,

а після не щадить

і душі вибиває.

Та хто нам всім суддя?

«Ви в тліні», –

кажуть люди,

Але й без каяття

Для себе ми – спокута!

Понравилось? Поделись!

4

Автор публикации

не в сети 6 часов

Татьяна Рымарская

22K
Комментарии: 10422Публикации: 925Регистрация: 28-05-2020
https://web24.com.ua/

6 комментариев

Напишите комментарий

Техподдержка сайта
This site is protected by reCAPTCHA and the Google Privacy Policy and Terms of Service apply.
Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля