ВЕРИШЬ — НЕ ВЕРИШЬ
Добавлено в закладки: 0
Утверждать, что веришь в Бога –
Лишь себе, по сути, врать!
Нагрешил не столь уж много…
Что ж, в преддверье «эпилога»,
Так боишься помирать?
Доверять бы, вроде, надо
Милосердию Отца,
Ожидая, как награды,
Неизбежного конца.
Над телами близких плачешь –
Разве ты за них не рад?
Иль считаешь, не иначе:
Их Господь спровадит в ад,
Оттого в Раю, в итоге,
Вам не свидеться опять!
Говоришь, что веришь в Бога?
Даже стоя у «порога»,
Брат, СЕБЕ не надо врать…
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Комментарии: 9748Публикации: 863Регистрация: 28-05-2020
8 комментариев
Крайнюк Надежда (Софи)
Згодна. Дякую за вірш.
Татьяна Рымарская
Мені, Надю, ДІЙСНО не зрозуміло, чому люди, які вважають себе ЩИРО віруючими, так, м’ко кажучи, ДИВНО реазують на подібні речі, адже вони тим самим, насправді, виказують НЕДОВІРУ до свого всемилостивого та всемогутнього Господаря, це ж ясно як божий день! Вони, звичайно, знаходять масу «аргументів» для виправлання своєї поведінки, але, на жаль, ЖОДНОГО переконливого…
Татьяна Рымарская
Од-ки: м’яко, реагують, виправдання
Крайнюк Надежда (Софи)
Таню, ти так зрозуміло і доступно написала вірш, що будь-які
коментарі не потрібні.
Однак я пригадала такий епізод із свого життя.
Навчлася тоді я в десятому класі. Разом зі мною вчилася дівчина, у
якої мама була дуже віруючою. Належала вона до п’ятидесятників.
В будинку, в кутку висіла дерев’яна ікона, на якій було написано
«Бог є любов». Я цю ікону запам’ятала на все життя.
Раптом ми взнаємо, що у нашої однокласниці горе —
вбили її брата і вкинули в криницю. Ці похорони я не забула, тому що
мати покіного сина йщла за труною з усмішкою на вустах. Вона не плакала.
Казала: «Я щаслива, що Господь зглянувся на мене і забрав мого
сина до себе». Виходить, що вона вірила, довіряла своєму всемилостивому
та всемогутньому Господарю. З таким я більше ніколи не стикалася.
Мене це дуже вразило.
Татьяна Рымарская
А знаєш, Надю, тут можливе ще одне психологічне пояснення. Часом люди настільки «божеволюють» від горя, що їхня свідомість, аби захиститися від ураження, починає витворяти такі дивні речі, що людина вже, і справді, сприймає бажане за дійсність. Я не кажу, що так воно було й з тією жінкою, але такі випадки не є поодинокі…
Крайнюк Надежда (Софи)
Ні, Таню. Я її добре знала. Вона була цілком адекватною.
Всі її дії були чітко усвідомлені. Ти права в тому, що таке буває, коли
людина, переживаючи горе, починає безупину сміятися. Це страшно, до речі.
Татьяна Рымарская
Ну що ж, як то кажуть, «БЛАЖЕН, хто вірує»… Але по-справжньому віруючих людей таки досить невелика кількість. Переважна більшість з тих, хто вважає себе «віруючими», насправді такими, вочевидь, не є.
Крайнюк Надежда (Софи)
Я про це знаю давно. І прикладів могла б навести дуже багато.
Та не хочеться марно витрачати на це час. Ми про це й так знаємо.