Стихи — болезнь, стихи — наркотик…
Добавлено в закладки: 0
Стихи – болезнь, стихи – наркотик,
Не соскочить уже с его иглы,
И нет лечения методик
От этой стихотворной кабалы.
Они в висок стреляют фразой,
Сон крепкий убивая наповал,
Обрушившись словесной массой
На мозг уставший, как девятый вал.
И будут рифмы до рассвета
Сменять друг друга в поиске одной,
Той что огранкой самоцвета
Подарит наконец покой ночной.
Подлечит душу вдохновенье
И успокоит непокорный ум,
Стихи – болезнь, но в них спасенье
От одиночества и тяжких дум.
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Комментарии: 649Публикации: 186Регистрация: 08-11-2020
2 комментария
Крайнюк Надежда (Софи)
Як точно Ви, Світлана, охарактеризували вірші. Правильніше було
б написати про сам процес віршування, який затягує поетів наче в омут
з головою. Сподобались ось ці рядки:
И будут рифмы до рассвета
Сменять друг друга в поиске одной,
Той что огранкой самоцвета
Подарит наконец покой ночной.
Одразу розумієш, що вірш писала людина, яка знає толк у віршуванні.
Хай щастить! 
Дякую за чудову роботу.
НеФея
Вітаю Вас, Надю! Дуже приємно, що вірш Вам сподобався! Віршування інколи полишає сну на декілька днів, але від цієї хвороби ліків немає, і Ви це добре знаєте по собі. Ми приречені до кінця на муки віршування, така наша доля!)))
Дякую за відгук, миру і на все добре!