Казочка про щура (Продовження буде).

Добавлено в закладки: 0

Жив на болоті (на жаль, ще живий)
Щур невеличкий, на личко кривий.
Став він царем серед інших щурів,
Хоч і на голову трохи хворів.

Був він жонатий, та жінка пішла,
Бо розумнішою (трохи) була.
Інша полюбить його за красу
(гроші, коштовності, та ковбасу…

Адже не іла вона ковбаси,
Бо пильнувала своєі краси.
Зачарувала щуриха щура,
Тільки ніяк не дійде до «двора»…

Щур був такий собі «авторитет»,
Якось покликав його «тет-а-тет»
Цар, що до нього на троні сидів,
Каже: «Царюй!» Той, звичайно, зрадів…

На коронаціі наобіцяв
(ще не зміняючи морду лиця),
Що буде добрим до бідних щурів…
Та незабаром на сказ захворів…

Мріяти став про земельку чужу,
Що з ним сі стало, — я вам не скажу.
Кажуть, «Май кампф» трохи перечитав,
Трохи і сам навіженим він став.

Де там те «трохи», — на голову всю…
(Щелепи нові дали «карасю»)…
Ними гризе тих, хто проти його,
Тих же, хто проти — «всього-нічого»…