№ 21 ТІНЬ УСМІШКИ З ПОРТРЕТА
Добавлено в закладки: 0
№ 21 «ТІНЬ УСМІШКИ З ПОРТРЕТА»
Усмішку маєш від сфінкса – примарну, фатальну.
Кожному рай обіцяєш і солод незнаний.
Стриманість? Знада в тобі, о натурнице-панно?
Наче магніти у кожнім відтінку й деталі…
Пристрасть? Чуттєвість? Чи ніжність жертовна крізь Вічність
Так загадково всміхнеться? Чаклун Леонардо!
В сяйво містичне втрапляти для смертних не варто:
В стриману звабу божественних уст іронічних.
Ти є безмежна любов чи зловісна загроза?
Чи ідеал? Фатум? Рок? Що несуть теплі риси?
Поза в півоберта – ти, мов жива, Мона Лізо,
Небо створило, не руки людські…так здалося.
Не потемніти портрету! Твій усміх, мадонно,
Вже п’ять століть – нерозгадане людством рівняння.
Хто ти да Вінчі: модель? Муза? Вічне кохання?
Тільки ж цікавість до тебе росте – не холоне.
Свіжа від фарб? Чи зі світла, що згладжує контур?
Жилка пульсує… Ти славиш життя, жінко-диво!
Як боротьба протиріч – доброчесно-грайлива
Майстру даруєш безсмертя, невгасна Джокондо
______________


