Квітка небосині

Добавлено в закладки: 0

(рондель)

У ворсинках, крихка від листка до стебла,
Граєш оком сапфірним: ще сонечку бути!
Кажуть люди, фіалка — самотність і смуток,
Ти ж, насправді, весняну надію дала.

І природу й людей зажурила імла,
За вікном дошкуляє облогою лютий,
У ворсинках, крихка, від листка до стебла,
Граєш оком сапфірним: ще сонечку бути.

Як тягнулась до нього! Жадала тепла,
Сновидіння про весни снігами закуті,
І здійснилось маленьке фіалкове чудо:
Небосинню на Стрітення ти зацвіла,
У ворсинках, крихка, від листка до стебла.