Нехай весна дарує всім кохання

Добавлено в закладки: 0

/акровірш/

На бруньки налетіли клейкі,

Енергійно виспівують бджоли,

Холод тане в дзюрчанні струмків,

А зима тихо сходить з престолу.

Йде весна… верби вкрилися в пух,

 

Вслала зелень махру-покривало.

Ех, і вітер розсерджений вщух –

Серед пролісків віє помалу.

Над ставком, де рясна рогоза,

Арендує житло рід качиний,

 

Довгий, надто лінивий сазан,

Акробатом показує спину.

Розпустила над плесами вод

Українка-верба довгі коси.

Є у цьому одна з насолод –

 

Вроду бачить вона в тиху просинь.

Срібна рибка б’є в дзеркало-брод —

Іскрометні стрижі ловлять миттю.

Мед зібрав комашиний народ,

 

Квіти люблять метелики спритні.

Осокір скрив колиску з очей –

Хатку ремеза – все, як годиться.

А між рогозом річка тече …

Ніжить серце пташине водиця.

Навіть котик, шукаючи пару,

Яблуневим піддався нектарам.