Таловина

Добавлено в закладки: 0

Підтануло. І тьмяна талови́на*
Всю наготу назовні оголила.
Стидалася від сорому дитинно,
Та билось в ній життя нове щосили.

Вітрисько обдавав сердитим шквалом:
«Ще про тепло задумалась ти рано!»
Вона ж, як мати, на дитя чекала,
І якось вранці вкрилася… шафраном.

Підвів голівку, посміхнувся світу –
Бузковий настрій дарував блакиті.
Яскравий крокус уподобав вітер,
Став лагідний, приємний, несердитий.

Під щедрий промінь сніг увесь розтанув.
А першоцвіт, у хвилюванні синім,
Із жайвором виводив щось весняне,
вклонявся низько рідній талови́ні.

* місце, звільнене від снігу, проталина.