Міражі

Добавлено в закладки: 0

/глоса/

«Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі»…
Микола Вінграновський.

 

Вокзал. Туман плете хандру якусь.
Безлюдний вечір міражі веде ті…
Я твій пізнаю з тисяч силуетів:
Це ти? Це ти! Спасибі… Я журюсь.

 

За північ. Нам до ранку ще ген-ген.
Виймаю термос: «Тепла кава. Хочеш?»
Ні, не потрібно вибачень, легенд —
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі

 

Печуть думки, немов втрачаю глузд:
Ти — ніби поруч… А уже сторонній.
Під монотонний видих-вдих вагонів
Вчорашніми очима я дивлюсь.

 

То наше вчора із тепла й спокус
Розбірливий для двох лишило почерк.
«Пий каву! Прохолоне… «— усміхнусь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.