Балада про материнську любов

Добавлено в закладки: 0

(за мотивами відомої легенди)

Як заздрив цар Нептун, марнів,

Бо сила й розум є в людині.

І вирішив у водній сині

Згубити квіт людський – синів.

Задумались жінки про те,

Як їм дітей порятувати?

І власну силу кожна мати

Пожертвувала для дітей.

Слабка матусенька – але,

Не насміхайся ти ніколи,

Їй завдяки, синок-соколик

Став сильний, ніби справжній лев.

В шаленство хвиль, що смерть несуть,

Красу віддати довелось їм:

Рятують царські доньки хлопців,

Забравши мамину красу.

Негарна жінка? Не кривись,

Така її самопожертва,

Бо за дитину ладна вмерти,

Молитву мами чує вись…

Озливсь Нептун, лихий такий:

Додому доньок не пускає.

Перетворив у білих чайок,

Яких так люблять моряки.

Краси тепер у мам нема –

Вона у птахів гордовитих,

А цар все мріє умертвити,

Стійких синів – наслав туман…

Блукають морем без доріг –

Очей же материнське світло,

Імлу розвіє, бо розквітли

У небі три ясних зорі.

Безсилий цар морський Нептун:

Все для дитини зробить мати –

Ніяким чарам не здолати

Любов, жертовність, доброту.

Автор публикации

не в сети 9 часов

Чайка

1 059

Комментарии: 177Публикации: 228Регистрация: 11-11-2025