Старий і море - Просторы

Добавлено в закладки: 0

Щетина збіліла, поблякла під сонцем сліпучим,
Величний, спокійний… Він ранкові мчить навздогін.
Попхне вутлу довбанку, швидко дістанеться кручі.
Веслом хвилю б’є – не людина, міцний равелін*.

А рай же навколо! Скрізь зелень… Вдихає повітря…
Чоло прикриває замацаний вщент капелюх.
І формула щастя у нього – у морі та вітрі…
У ріднім світанку, який перехоплює дух.

Весельце вербове тримає одною рукою,
Обмілини чи перекати, «банки» – навпростець.
Сам вудку з ліщини майструє… не хоче чужої…
Відмінний рибалка, сільський працелюб і мудрець.

Нестримно б’є хвиля пісок… У густім шумовинні —
Емоції шторму, стихії одвічна любов.
Летить плоскодонка… А вицвілі очі дитинні
Аж сяють романтиці: Море… Людина… І Бог…

*РАВЕЛІ́Н – допоміжна фортифікаційна споруда трикутної форми, розташована поза огорожею старовинної фортеці між двома бастіонами.