Казка про закохану ворону — 2

Під тужливу пісню вітру за вікном Генріх задрімав. Він отямився від дивного звуку. Хтось хрипко закашляв поряд з ним. Король розплющив очі і побачив перед собою брудну чаклунку, яка безсовісним чином попивала вино з його келиха.
— Славне у тебе вино, — проскрипіла Рагана, коли осушила кубок, — така подія у палаці, а про стареньку забули…
 І відьма ображено шморгнула носом.
— Ну, так добре, за винагороду я передкажу долю новонародженому наслідному принцу Карлу. Я не помилилась? Ви ж з Антуанеттою так вирішили назвати хлопчика?
— Звичайно, саме так, — заметушився Генріх, дістаючи з кишені камзола важкий гаманець, — скажи скільки, я готовий заплатити вдвічі.
— Я не візьму багато, — хихикнула стара, — тим більше, що життя Вашого спадкоємця не буде щасливим. Ні, його не покалічать на війні і королівство під його владою стане ще багатшим і могутнішим, але ось особисте життя…
– Що? Які невдачі чекають мого хлопчика в коханні? — І батько посунув тугий гаманець до рук Рагани.
— Це дуже багато, — сказала відьма, — відрахуй мені сто гульденів, — я не наживаюся на чужих нещастях.
Коли чоловік відрахував Раганові гроші, та одним махом руки зсипала золото в кишеню свого засаленного фартуха і зашипіла:
Ми не можемо вплинути на те, що накреслено на небесах.
Карл покохає тільки одного разу і його коханій стане … Кар! — Тут стара закашлялася, а потім сказала, — він буде щасливий, але тільки одну мить свого життя.
 З цими словами чаклунка піднялася і перед відходом поцікавилася:
-А коли хрестини призначені?
— Я ще не вирішив, — збентежено відповів Генріх, — але заочно запрошую Вас на свято.
— Надішліть за мною карету, — проскрипіла стара, — дружина твоя знає, де я живу.
І стара безшумно зникла в сутінках вечора.
Роздуми Генріха були перервані гучним стукотом у двері. За дверима стояла усміхнена повитуха:
— Я до Вас Ваша Величність, з радісною звісткою. У Вас народився спадкоємець Карл. Здоровий та красивий хлопчик.  Дружина запрошує Вас у свої покої.
 Отримавши за звістку гульден, жінка пішла, а Генріх поспішив до Антуанетти.
— Ось тобі мій подарунок, — посміхаючись, сказала дружина і простягла королю новонародженого.
Малюк солодко спав, смішно прицмокуючи уві сні губами. По щоці батька скотилася на носик сльозової дитини. Той смішно скривився, а Генріх радісно засміявся.
 Король був у захопленні!