Казка про закохану ворону — 7

Добавлено в закладки: 0

7 розділ
 Проводити Генріха в останню путь зібралися не тільки сусіди, друзі та рідні, а й уся двірня. 
Садівник Мартін цілу ніч різав троянди в королівському саду, складав букети і плів вінки. один 
із найпишніших наборів він запропонував і Карлу, Але принц відмовився, сказавши: - Я хочу побути поряд із батьком.
 На що слуга неприємно осміхнувся і жбурнув букет у кошик для сміття. Прощання з тілом пройшло без істеричного плачу
королеви, а Карл, поцілувавши батька в лоба, 
голосно і твердо сказав: - Будь покійний, батьку, я помщуся за тебе вбивці.
У смутку та скорботі минуло півроку після цієї події. Але незабаром принц почав помічати дивні речі,
що відбувалися у замку:
йому став чути злісний регіт за спиною; старі слуги перестали вести із ним відверті розмови; усі 
кімнати палацу заповнили квіти. В одурювально солодкій атмосфері було важко дихати, і тоді принц
йшов на стайню до свого друга і галопом прямував до лісу. Там, на сонячній галявині, 
неподалік хатинки Рагани він чекав Клару, яка часто навідувалася на луг за ароматними травами
для відьомих відварів.
При зустрічах дівчина розповідала майбутньому королеві про себе та свою сім'ю, про свого батька,
якого випадково застрелив юнак.
- Він був найдобрішим і наймудрішим вороном серед пташиних мешканців лісу, - розповідала дівчина, 
- але батько був занадто старий, тому ніколи не відлітав побачивши небезпеку. Шкода, що так вийшло,
але мені так не вистачає його турботи і порад, хоча звинувачувати тебе не можу, тому що ти був 
під впливом злих чар. Рагана щось знає про тебе, але мовчить, тому що вважає у всьому винною 
твою матінку.
З цими словами дівчина зібрала зелень у мішечок і не прощаючись поспішила додому, в густу хащу 
лісу.
А Карл ще довго сидів, роздумуючи над словами Клари, а потім вирішив повернути у палац свіже 
повітря, викинувши з апартаментів усі квіти і зобов'язати слуг щодня провітрювати приміщення.
Як тільки слуги кинулися виконувати розпорядження принца, до кімнати сина увійшла розгнівана
Антуанетта.
- У чому річ, мій принц, - звернулася вона до сина, - чим тобі не догодили квіти? Чи ти хочеш, щоб
у замку пахло вогкістю та могильним тліном?
- У моїй кімнаті має бути тільки свіже повітря морського бризу, - твердо заявив Карл, - я - 
чоловік, а запах троянд нехай наповнює будуари дам. Чому він став частим гостем на половині
моєї матері?
- Цуценя! - Вибухнула вдова, - не тобі судити мати, яка багато років була позбавлена 
;;ласки чоловіка. Твій тато був нікчемним коханцем, він навіть спадкоємця сам зачати не зміг... 
без допомоги Рагани.
Схаменувшись, що бовкнула зайве вдова, голосно грюкнувши дверима, в гніві вийшла з кімнати.