Сумує Лиман

Добавлено в закладки: 0

На пірсі ячить
Червоний від опіків лист,
Змарнілий від ран…
Та ні, я не скаржуся — що Ви?
Прощальні ключі
В засмучені сині вплелись.
Колише Лиман
Життя всиротілого човен.

Трясеться між хвиль
Край сонця: простигла вода,
Її — грій, не грій —
Студена, купатися лячно.
Сумує ковил,
Він озеру юність віддав.
Отут, межи мрій,
Міраж і від наших побачень.

Розтане з ключем
Роману останній акорд.
Засмучений клин
У вирій несе особисте.
Причалу пече:
Мороз мостить сивий декор:
Він берег засклив
І стерте у кров, зріле листя.
Сумує Лиман.

Чайка Білоозерянська