Тартаківська осінь

Добавлено в закладки: 0

Краса звеличена в необароко,

В декорі древніх родових гербів.
Осіннє листя шурхотить пожовкле:
Співає пісню вікову тобі…

Здається, ніби відблиски з підвалів –
Блукають замком привиди старі.
І ніби знову поблизу Сокаля
Фонтани й клумби замість пустирів.

Ошатно вбрані кавалери й дами
Зібрались у Тартакові на пир,
До столу ґречно гості посідали,
А з ними – сам Потоцький Казимир.

Кружляють пари, п’ють гравці у кріслах
В осяйності замріяних дзеркал.
На вежах – шпилів позолота грізна,
Птахи виводять замкові хорал.

Лунають звуки гімну урочисто
Через віки, що замок цей всотав.
Немов львів’янка-панночка вогниста
На бал прямує осінь золота.

Руда танцює в справжньому Версалі
Зовсім одна веде… на самоті…
І згадує шляхетність небувалу:
Що не кажіть, бали уже не ті…

Із падолисту ніби поволока
Лягає на маєток, що вцілів –
На елегантність справжнього бароко
Красу та гордість рідної землі.

/ Картина «Поезія вальсу» Зіновій Сидорів./
ID: 939813
автор: Білоозерянська Чайка