***

Добавлено в закладки: 1

Х   Х   Х

Згоріла  хатина стара  аж  дотла.

(Зосталася лавиця насеред саду).

Не знати, чим ворогу так допекла —

Ховала в собі лише діда та бабу.

Та й ті на городі постійно були,

Тому і від бомби, як дивом, вціліли.

Нелегко трудились і скромно  жили.

Хатину, як ластівки гнізда, ліпили.

Тепер, мов потрощене ціле життя,

На згарищі чорному миттю постало.

Ридала бабуся аж до забуття

Й, знесилена плачем, на землю упала.

Дідусь на колінах до неї пристав,

Підняв і притис до грудей міцно-міцно.

І стиха на вухо, як юній, шептав:

« Вгамуйся,  війна ж не триватиме  вічно…»

 Про  дім і добро, що за вік нажили,

Старий  не згадав, нарочито забувся.

Лицем скупі сльози пекучі текли,

Тож швидко від баби убік одвернувся.

А  на ніч у сад їх погнала війна —

Й заснули  на лавиці, як молодята…

Наснилася їм давня юна весна,

Коли хату свою почали будувати.

Автор публикации

не в сети 6 часов

Hanna Vohar

22

Комментарии: 0Публикации: 6Регистрация: 09-11-2026