Зім’ята постіль
Добавлено в закладки: 0
За вікном війна, місто вкрила імла.
Пробиває на кашель, ломляться кості.
Із моїх світів, ти пів світу взяла,
Залишила по собі зім’яту постіль.
Подушки пам’ятають ще твій теплий слід,
а в мені ти проникла під шкіру.
Ти п’яна від вина, я від твого ім’я,
знесла з трону ти Бога мого і віру.
Заслонилося сонце, і нагналися хмари,
не проглянеш за сірістю білого дня.
Ти залишилася, як і була, — яскравою,
Моє ж світло ковтнула до самого дна.



2 комментария
ХИМЕРА
Гарний вірш про милу, кохану! Аж, заздрю. Хай щастить!
Chuhaika
Не заздріть-автор жінка))) просто вірш від чоловічого імені)