ОСІННЄ КОХАННЯ
Добавлено в закладки: 0
Грізне обличчя осіннього неба
Нас спонукає на думи печальні.
Кутати плечі від холоду треба
Жовтій березі, що вітер качає.
Як Попелюшка, вбрання поміняла,
Так я міняю свої сподівання.
Зустріч залишиться вереснем сталим,
Там де тепло та взаємне кохання.
Жовтень біжить і несе хризантеми,
Та не від тебе, колишній коханий.
Навіть такі жовто-білі тотеми
Не заспокоять душі моїй рани.
Я відпустила, пішов до світанку…
Вміти забути – чи Божа то милість?
Жовта береза в тенетах серпанку,
Як у майбутнє, в вікно задивилась.
Ніби в кіно, підіймає вітрила
Хмара і човен любові відносить.
Так вже буває, коли розлюбили
Жінка – коханого, вересень – осінь.
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Aвтор
2 комментария
Крайнюк Надежда (Софи)
Хоч і сумний, але красивий вірш.
«Жовтень прийде». Наголос, мабуть, не додивились у слові «прИйде». Він повинен падати на перший склад.
Дякую Вам за чудовий вірш.
Арте
Все так, Софі, згодна. Буду думати. Дякую щиро за слушне зауваження та теплий відзов. Добра та натхнення! Н