Стихотворение на Открытое Состязание внеконкурсных работ. Надежда Крайнюк — "Темно в підвалах…"
Добавлено в закладки: 0
Зламане дерево. Тиша незвична…
Навіть ворони сховались, мовчать.
Люди зі схованок боязно вийшли,
Діти нагадують диких вовчат.
Темно в підвалах… Лиш чути жіночий
Шепіт: – Як страшно… Тремтить дітвора.
Бомба влучила у дім серед ночі,
Вирва глибока на місці двора.
Все, що вціліло, несуть до підвалу.
Холодно… треба зігріти дітей.
Мовчки ворожу клянуть всі навалу.
І з нетерпінням чекають вістей.
Дівчинка гладить ведмедика ручкою:
– Скоро вже! Скоро! Повернеться тато!
Плаче над сказаним словом онукою,
Рідна бабуня… Зруйнована хата.
Кутає донька маленьке дитятко.
Далі, як жити? Не знає ніхто.
Чим натопити і їжу де взяти?
Знищений одяг, вціліло пальто.
Журиться мати, та люди — не звірі,
Їм помагають гуртом, всім селом.
А в надвечір’ї обличчя всіх сірі:
Сіє війна знову горе і зло.
Та український народ не зломити:
Прибраний буде війни бурелом.
Люди зуміють життя відродити.
Друзів зустрінуть багатим столом.
27.02. 2018 рік
Итоги VIII литературного Конкурса «ЦЕНА СВОБОДЫ»
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
3 комментария
Татьяна Рымарская
Я розумію людей, які, попри усі призиви до евакуації, не можуть полишити своїх осель. У місті з цим не так складно — зачинив, нехай і з біллю у серці, свою квартиру та й поїхав; а як бути селянам, яким у такому разідоведеться покинути на вірну смерть усю свою домашню живність? Та й городина, залишена без нагляду, пропаде, чим потім онуків пригощати? Отак і виходить, що життям своїм люди вимушені ризикувати, залишаючись під вогнем проклятих рашистів (вік у пеклі горіти тим відморозкам разом із хворим на голову бісовим ублюдком путіним!)…