Перша любов - Просторы

Добавлено в закладки: 0

Вона стояла на залізничній платформі, чекаючи приходу своєї електрички. Був теплий осінній день. Сонце щедро віддавало людям останнє тепло.
Людей було небагато. Проте на платформі навпроти стояв чималий натовп.
Її увагу привернув чоловік з протилежної платформи, який махав рукою і щось кричав. Вона зрозуміла, що він звертався до неї:
— Очам своїм не вірю! Зойко, це — ти? Не взнаєш мене? Це ж я,«Котигорошко»!
Вона одразу ж згадала його, хоча він дуже змінився. Худорлявий, середнього зросту, з густим зовсім сивим волоссям. Це був Сашко П. з паралельного 6-Б класу. Його й справді в школі всі називали Котигорошком. Як було його не пам’ятати, коли вона пережила через нього страшні неприємності. Зараз вона згадала про це з усмішкою, а тоді…
Зоя навчалася у 6-А класі. На великій перерві до неї прибігли дівчата і схвильовано сказали, що її терміново викликають в учительську до директора школи. Постукавши у двері, вона увійшла до приміщення, де на неї чекали її класний керівник, директор школи і декілька вчителів. Через хвилину з’ясувалась причина її виклику. Хтось із хлопців написав їй листа, в якому зізнавався у щирому коханні. Вона не розуміла взагалі, про що йде мова. Їй ніхто ніяких листів ніколи не писав. І ось цей лист якимось чином опинився в руках її класного керівника! Що тут почалося! Спочатку їй нагадали, що вона піонерка, і її поведінка накладає пляму на всю піонерську організацію школи. Потім їй нагадали, що вона відмінниця, тому її поведінка повинна бути взірцем для останніх учнів. Але ж цього листа писала не вона!
Зойка слухала і мало не плакала від образи і злості. Розуміла, що вони, по-перше, не мали права читати чужого листа. А по-друге, вона навіть не здогадувалася, що це міг бути за лист і від кого. І тільки в кінці прочуханки класний керівник сказала:
—Подумати тільки, Котигорошко написав такого листа!
Зойка, нахиливши голову, стиха сказала:

— Якщо я буду вчителем, я ніколи не читатиму чужі листи.
Пізніше їй сказали, що і Котигорошка теж викликали в учительську.
Вона так і не дізналася, що було в тому в тому листі. Та тільки
Котигорошка зненавиділа всією душею. Вона бачити його не могла. Пройшов час. Сашко виїхав разом з батьками в інший населений пункт і більше Зоя його ніколи не зустрічала.
Наближалася Сашкова електричка. Зою і Котигорошка розділяли дві залізничні колії. Котигорошко, склавши долоні рупором, кричав:
— Знай, я тебе і досі люблю! Я люблю тебе все життя! Прощай! Пробач мені!..
Гуркіт від електрички заглушив останні слова. Котигорошка вона більше ніколи не бачила.
Зоя і справді стала вчителем. Вона не вірила в те, що в 6-му класі можна по-справжньому закохатися на все життя. Та тривалі багаторічні спостереження переконали її в тому, що таке може бути. Перша любов може зародитися навіть у першому класі! Єдина, сильна і на все життя! Можливо й Зойчине життя склалося б зовсім по-іншому, якби цей лист не потрапив у чужі, брудні руки.
На уроках їй доводилося перехоплювати листівки, які писали хлопці дівчаткам. Це заважало проводити урок. Якщо учень не віддавав лист, вона схилялася до нього і тихо казала:
— Після уроку забереш. Я читати не буду. Ти мені віриш?
І вони їй вірили. Бо їй неможливо було не повірити.
Ніколи не читайте чужих листів, в яких зізнаються у щирому, чистому почутті — коханні! Ніколи!