Про це не можна забувати
Добавлено в закладки: 0
Історична довідка замість передмови
За мінімальними підрахунками, голод в Україні забрав приблизно п’ять мільйонів людей у 1932-1933 роках. Але ця цифра не остаточна Хочу нагадати, а що власне відбулося. «Надзвичайна комісія) з листопаду 1932-го по січень 1933 року реквізувала в українських селян близько 90 мільйонів пудів хліба. В значній мірі за рахунок того, що в українських селах до складу спецбригад, які займалися добуванням зерна, діяли більше 100 тисяч активістів. Вони отримували певний відсоток від награбованого ними зерна
І продуктів. Тим і годувались, а значить, виживали. 19 грудня ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР розглянули питання про хлібозаготовки в Україні. Ситуацію визнали незадовільною і доручили «виправити» її Лазарю Кагановичу і Павлу Постишеву, як «окремо уповноваженим».
Коли були зафіксовані перші смертельні випадки, влада почала зводити «стіну мовчання», перш за все в самому партійно-державному апараті, працівників якого карали навіть за розмови про голод, не кажучи вже про спроби допомогти селянам.
Треба нагадати, що в 1933 році в Україні був зібраний рекордний урожай пшениці.
*****************************************************************
1932-1933 роки. Сумні роки Голодомору…
Намагаючись врятуватись, тисячі селян йшли до міст, де весною ліквідували хлібні карточки і можна було купити хліб. Сільським мешканцям хліб не продавали. Дороги, які вели до міст, були заблоковані, але тисячі селян все ж таки пробирались туди і, не знаходячи порятунку, помирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати дітей від голодної смерті, селяни везли їх в міста і залишали в різних закладах, на вулицях, на вокзалах.
Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, убивали і їли одне одного, викопували мертвих і також з’їдали їх.
В Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами. Важко в це повірити і уявити собі, але коли людина довго голодує, втрачає розум, стає звіром.
Чуєш, Йване? …
Чуєш, кличе мама.
Одягнути чистеньку сорочку.
Чорний день.
Така червона пляма?
Озовись, зарубаний синочку…
Кличе світ тебе
За свідка, Йване!
Хоч одне розплющи, синку, очко.
Божевільна мама,
Біль, благання:
„ Подивись, порубаний синочку!”
Стративсь розум.
В ненажернім світі!
Господи, сокира на пеньочку…
І голодні перепухлі діти.
„ Не вмирай, зарубаний синочку!”
На жаль, я не знаю, хто автор цього вірша.
*******************************************************************
Все, що я зараз напишу, було записано зі слів моєї мами, яка пережила дві голодовки: одну в 1932-1933 роках і другу — в 1946-1947 роках, про яку мало згадується. У маминих батьків була дуже велика сім’я. З десяти дітей вижили семеро. Троє померли практично одразу після народження. В 1933 році старшій доньці виповнилося 23 роки. Вона жила тоді з чоловіком на Донбасі. Сину Вані було 22 роки, доньці Шурі — 19, моїй мамі — 14, сину Володі — 10, доньці Ніні — 5, сину Міті — 1 рік.
Коли почався голод, люди копали на городах мерзлу картоплю, з жолудів мололи борошно і пекли з нього коржі. Я дуже добре пам’ятаю ручну мельничку, яка збереглась у нас з тих страшних часів. Вона складалася з барабана, оббитого залізом з отворами, як у тертки. На барабан прилаштовували металевий чохол. У щілину, яка утворилася між барабаном і чохлом, засипали жолуді (пізніше на цій мельничці ми мололи зерно кукурудзи). Під барабаном ставили металеву тарілку з носиком для борошна. Прикріплювали мельничку до лави. Барабан крутили за допомогою ручки, прилаштованої до барабану. Борошно сипалось в тарілку. Ось з такого борошна пекли коржі і їли їх.
Люди їли все, що можна було їсти: кішок, собак, ящірок, мишей, пацюків, птахів, траву, кору дерев. Рятували людей карточки на хліб. Але їх видавали не всім. Колгоспники таких карточок не отримували. Вони завідомо були приречені на голодну смерть. Ну а ті, у кого були такі карточки, їхали з сел, хуторів до Харкова, щоб купити там хліб.
Бабуся Луша, залишивши малих дітей вдома, відправилась в Харків за хлібом. З нею були Шура і моя мама.
Зима. Було дуже холодно. Мама взула батькові чоботи. Увечері зайняли чергу за хлібом біла магазину «Жевержеев и сын» на вулиці Петінській (зараз вулиця Плеханівська, 112). Стояти в черзі треба було всю ніч. Люди зігрівались, як могли. Через деякий час хтось закричав: — Розбігайтеся! Міліція! І дійсно, підійшли міліціонери і великий натовп людей, в якому була і моя мама, повели до відділення міліції №10. Там їх всіх зареєстрували і після цього вранці повели під конвоєм по дорозі з Харкова. Мама почала плакати, благаючи, щоб її відпустили. Та все було марно. Міліціонери з наганами в руках і з собаками на поводках не звертали на неї ніякої уваги. І тільки зустрічні незнайомі жінки умовили їх відпустити дівчину. З ними мама повернулась до Харкова, якраз своєчасно, тому що підійшла її черга. Там вона знайшла маму (мою бабусю) і сестру. Купили вони хліб і повернулись додому.
***
Одного разу я запитала маму, чи були в Малинівці випадки людоїдства. Вона відповіла, що дійсно, такі випадки були. Розповідали, що в однієї жінки варилось в каструлі м’ясо, а зверху плавали… нігтики… Цю жінку забрали…
***
Те, що творили активісти спецбригад по добуванню зерна в селах, не піддається ніякому описанню. Активісти заходили в хати і нахабно забирали навіть те, що варилось на плиті. Їхній жорстокості не було меж. Мій чоловік розповів мені про такий випадок. У його діда Тимофія був племінник-активіст, який прийшов до свого рідного дядька і забрав у нього все, що тільки можна було взяти. Вже і цього племінника немає, а поговір про нього передається з покоління в покоління. Скільки років минуло, а родичі не спілкуються з прямими нащадками цього племінника Пантелеймона.
***
Тим, хто намагався допомогти голодаючим, загрожувала розправа аж до самого розстрілу. Але, не зважаючи на такі погрози, люди допомагали їм, як могли. В нашому селищі (Шевченкове) людей, ослаблених від голоду, підбирали на підводи і відвозили в колгосп у Верхню Зорянку. Там їх годували і люди, таким чином, виживали. Померлих хоронили тут же в загальній могилі.
Це не повинно повторитися!
24. 11. 2018 рік
Картинка з інтернету
На нижній світлині будівля одного з магазинів «Жевержеєв і син», яка знаходиться на вулиці Петінській (зараз Плеханівська 112). Збереглася до цього часу
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Пенсионерка
6 комментариев
Слава Кащенко
Страшные факты, которые необходимо знать, чтобы предотвратить их в будущем. И главное, чего не должно быть, т.н. «советская власть», это чистая незамутнённая смерть в балахоне и с косой, как её рисуют. Пусть будут прокляты в веках совки, исчадия ада.
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую, Славо. Страшний, лихий час випав на долю наших предків.
А наші сусіди пророкують нам знову Голодомор. ***Дякую за відгук.
Згодна з кожним Вашим словом.
BRYUS
Страшно читать даже, а что чувствовали те, кто оказался внутри этого ужаса, не представить…
Надеюсь, те, кто к этому причастен,
в аду и расплатились, жаль, отчасти …
Имею в виду, конечно, создателей Голодомора …
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую Вам Олю(якщо я не помиляюся) за коментар. Хотілося б вірити,
Не дай Боже
що ці злочинці, які запустили цей штучний Голодомор, поплатилися за це.
І не дай Боже такому повторитися знову. Ми і про війну таке говорили
«Ніколи знову», а воно он як повернулося. З такими жахіттями, яких
не було ні за яких війн. Чому немає ніякого міжнародного органу, який
мав би повноваження перевіряти адекватність, психічний стан людей,
яких обирають на керівні державні пости. Чому страждає не тільки
власний народ, а й інші народи світу? Будемо боротися!
потрапити під каблук нашого сусіда! Підтримуймо ЗСУ!
BRYUS
Мені здається, Надю, що Господь, провівши експерімент с Землею, зробивши її унікальною в Галактиці, а, може, і у Всесвіті, розчарувався у людстві і пустив розвиток планети на самотік…Люди не витримали самостійності і почали робити усе для самовинищення. Активною фаза стала на початку ХХ століття, а потім вже почали з’являтися такі істоти, як путін і трамп… Про роль особистості в історії я сьогодні вже писала у ексі до вірша «О роли личности в стории», такі з дозволу сказати «лідери» доведуть людство до катастрофи набагато швидше самих сміливих прогнозів… І той геноцид, Голодомор, про який ви так сумно писали, може здатися квіточками… На жаль… Будемо сподіватися на краще, хай щастить!
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую за таку обґрунтовану відповідь. Я теж схиляюся до того, що людство рухається
до неминучої катастрофи. Але ж повинні знайтися розумні голови, щоб зупинити цю
вакханалію. Все упирається в гроші, все купується і продається. Відбувається
звичайнісінький геноцид, знищення українців, як нації, народу. Голод був зручною
зброєю. Можливо навіть зручнішою, ніж ракети, дрони. Але українці вижили!
Їх не вбити! А нинішня війна — катастрофа не тільки для нас, а і для планети в цілому.
Не можу зрозуміти, як сучасний цивілізований світ докотився до такого!!!
***Та все ж будемо сподіватися на краще. Хай нам усім щастить!