Глиняна долівка
Добавлено в закладки: 0
Як же не хотілося їй читати отой роман Івана Багряного «Тигролови»!
— Мамо! Я прочитаю короткий огляд у підручнику і цього буде досить!
Та я все ж наполягла на тому, що треба прочитати текст в оригіналі, для повного розуміння описаних у романі подій. Вона неохоче погодилася зі мною. Читали вдвох. Вголос. Дійшли до місця, де письменник описує, як переселенці з України намагались зберегти свої звичаї та побут, як вони робили хати з глини та білили їх, хоч навколо були ліси. Адже, це все відбувалося в Усурійському краї.
Ось ми дочитали з нею до того місця, де розповідається про напалені страстяні хрести. Донька запитала, що це таке. Кажу:
— На моїй малій батьківщині теж так робили. В страсну п’ятницю перед пасхою моя мама, а твоя бабуся, приносила з церкви свічку, що горіла, і на сволоку стелі перед іконами напалювала хрест, який нібито оберігав будинок і сім’ю від нечистої сили.
Десять років ми жили в старій невеличкій хаті, яка була збудована одразу після війни. В цій хатині долівка була глиняна. Кожної суботи ми мазали її глиною, намагаючись рівненько вивести лінію попід стіною, де зараз прибивають плінтус. Потім (якщо це було літо) посипали різухою, осокою, рогозом, чебрецем. В хаті дуже добре пахло і було прохолодно.
Дах був покритий соломою.
А потім ми збудували новий будинок, послали дерев’яну підлогу. Добре пам’ятаю, як вперше увійшла в кімнати, де пахло свіжими, гладенько виструганими сосновими дошками. Великі світлі кімнати з вікнами, які відкривалися на вулицю. Не вірилося, що вже не будемо мазати підлогу глиною.
Дах тато покрив залізом.
Потім пізніше цей будинок брат розширив, та дві кімнати так і залишив без зміни. В них мама доживала свого віку. Там і померла.
Донька була вкрай здивована почутим.
«Тигролови» вона прочитала сама і без примусу. А як можна не прочитати цей твір?
12. 03. 2015 рік
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
11 комментариев
Слава Кащенко
«Десять років ми жили в старій невеличкій хаті, яка була збудована одразу після війни. В цій хатині долівка була глиняна. Кожної суботи ми мазали її глиною, намагаючись рівненько вивести лінію попід стіною, де зараз прибивають плінтус» — это не технология ли «наливного пола»? Тоже как бы выводят на горизонт посейчас. Сейчас «само», но допускаю, что было время, когда выводили вручную. «Потім (якщо це було літо) посипали різухою, осокою, рогозом, чебрецем. В хаті дуже добре пахло і було прохолодно» — этот момент совершенно непонятен. Налил пол и що? Зачем его чем-то посыпать?
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую за коментар.
Не думала, що хтось задасть такі запитання. Краще ніж я могли б відповісти Вам спеціалісти з народознавства. Я тут віднайшла відповіді в інтернеті.
***Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав.(с) А на Трійцю хату прикрашали ще й зеленими гілками дерев, які розвішували на стінах. Все це — українські народні традиції.
Крайнюк Надежда (Софи)
Славо, все це можна знайти і почитати в інтернеті. Без проблем. Я не даю посилання,
тому що вони (чомусь) виходять надзвичайно довгими. )))
Бондаренко Николай
Цікава оповідь. Я вже звісно таку хату не застав. Дідусь і бабуся розповідали багато цікавого із колишнього життя. Й досі лишилися колишні дві скрині (сундуки) з цікавими розмальовками, дерев’яна прялка, льняні рушники ручної роботи… звісно якщо хата ще ціла. Зараз син знаходиться в нашій місцевості (він в ЗСУ) то казав, може, попросить командирів щоб з дрона подивилися на наше село та й на хату…
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую Вам, Миколо, за такий зворушливий коментар.
У нас також була така скриня.
Не знаю, чи збереглася вона. Час іде і не все вдається зберегти. Я виїхала в інший
населений пункт. Я би зберегла. А тепер там вже живуть інші люди…
Крайнюк Надежда (Софи)
А от мені цікаво, чи хтось читав книгу «Тигролови»?
Бондаренко Николай
Я не читав це точно. Взагалі в останній час нічого нечитаю…
Крайнюк Надежда (Софи)
Ви постарайтеся її прочитати. Ця книжка введена для вивчення в СШ, ліцеї, гімназії.
Коли я її прочитала, була глибоко вражена. А потім ще познайомилась з біографією автора,
там теж є що читати.
Феня
Я в такій хаті навіть жила колись, в дитинстві, прада, недовго. Батьки купили стару хату, де не було підлоги. І поки батько не настелив поли, мама мастила підлогу глиною. На «Зелені Свята» (Трійцю) купувала на базарі татарське зілля і стелила його на підлогу. Коли вже була дерев’яна, — теж стелили. Воно росте просто в річці, біля берега, і дуже гарно пахне, свіжо. я навіть не знаю, як воно називаєтося по науці, в нас — татарське зілля чомусь.
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую, Олю, за коментар.
Все так було і у нас. А татарське зілля називається по-іншому ір, яер, аїр. Все це — лепеха. https://slovopravdy.com.ua/tatarske-zillya-ir-yaer-ayir-tse-vse-lepeha/
Доброї Вам ночі!
Феня
Да, точно! Аир. Вылетело из головы).Взаимно, Надя.
