ВАРЕНИКИ

Добавлено в закладки: 0

Вареників хочу, та руки чомусь «не доходять»,
Не те, щоб ледаща, а просто… не знаю, чому…
Чомусь вже і гості до мене давно не заходять,
Мій дім обернувся для мене (без суду) в тюрму…

А ось, як візьму, та й наварю баняк бараболі!
Насмажу цибулі з шкварками, та перцю додам…
І скаже мій дід, що наівся вареників вволю,
А я йому потім ще й кварту узвару подам…

… Ось так серед ночі сиджу, та про чорті-шо мрію,
Неначе з голодного краю з’явилася, ледве жива…
Та ковдрою плечі, з просоння зіщулені, грію,
Та нащось римую у вірш недолугий слова…

Пробачте мені, хто у віршах шукає естецтва,
Проста я, як тільки можливо такою ось буть…
Навіщо занесло мене до царини мистецтва?..
Сама я не знаю… Для сміху хіба що… Мабуть.