Лелечий край

Добавлено в закладки: 0

Ой вертали з вирію лелеки –

 В Україну шлях їм неблизький.

 У війну летіли, в небезпеку. 

Прикипіли до осель бузьки…  

 

Клекотом заходились самиці –

 Тіні залишились від дворів. 

в чорноті лелечий край димиться, 

аж веснянка стихла угорі…  

 

Сіє смерть війна і стільки ран тих, 

Відчай, біль притупляться коли?

Тріпотіли крилами мігранти –

 Між руїн і грізних попелищ.

 

Та не кинули людей цибаті, 

Звили дім на зраненій вербі. 

Відбудують добрі люди хату –

Лиш скінчиться цей священний бій. 

 

 Жебонів до милої веселик: 

«Не сумуй, піднімемо пташат. 

Знову нас на колесо поселять –

 Бо широка у ґазди душа…» 

 

 …Перше сонце українців гріло,

 Люди в Божі вірили дива. 

Принесли птахи на білих крилах

 Їм тепло весняних сподівань…