Сповідь ВПО

Добавлено в закладки: 0

І знов наснилась рідна хата.
Прокинувся й не зрозумів:
Якась малесенька кімната
І вид довкола посірів.

Так я ж не вдома. От халепа!
І так щось стисло на душі,
Неначе стіни чорні склепу…
Не передати це в вірші!

А, що ж там діється удома?
А, як же там моє село?
Стежина снилася знайома…
Прокинувсь — наче й не було.

А ключ лишився, що від хати,
Навіки буде талісман?
Зуміє тільки нагадати,
Що все пройшло, як той туман.

Що все минуле — то вже казка
Якій ніхто не знав ціни.
Все перекреслила розв’язка
Цієї чорної війни.

І так здається — це все сниться,
Що ти попав не в свій район,
Що блисне дивная зірниця
Й розвіє цей проклятий сон.

Але, на жаль, реальність інша
І ця подія наяву,
Що ще від чорного — чорніша,
І форму носить військову.

Коли ж це скінчиться жахіття
Й життя поверне в світлу путь?
Нажаль, диктатори лахміття
Від зубожіння не вдягнуть.

Їм не болить. У них все добре.
Вони не мерзнуть уночі.
Лише на себе тягнуть ковдру
І брешуть людям живучи.

Лиш тільки вірити в щось треба.
Це хоч маленька благодать.
Просити помочі у неба
І ЗеСеУ допомагать.

Й настане день, добро воскресне,
Як та травичка щовесни.
Засяє сонечко небесне
І зникне темрява війни!

Автор публикации

не в сети 17 часов

Бондаренко Николай

5 571

Комментарии: 1887Публикации: 170Регистрация: 17-10-2020