ЩЕ МИТЬ – І НЕ ЩЕМИТЬ…

Добавлено в закладки: 0

ЩЕ МИТЬ – І НЕ ЩЕМИТЬ…

 

Розкидала поспішно акварелі 

Для всіх нас осінь, ніби для паннО,

І линуть ноти в дУші невеселі…

Цих відчуттів вже не було давно…

 

Береза з кленом в танго вишивають

З надії зіткане багряне полотно.

Птахи домівки знову полишають,

А літо зазирає у вікно.

 

Летять думки і спогади, бо вітер

З’єднався з ними у осіннім па.

А вересень всі враження вже витер

Про літо. Ось і жовтень, й листопад…

 

Життя летить, немовби поспішає,

Несе з собою радощі й біду.

У пледи люди душі загортають

І теж спішать, все роблять на ходу.

 

Лебежий пух зими уже повсюди,

Мінливе сонце – проханий наш гість.

Його й не помічають більше люди,

Чекаючи лиш на хорошу вість…

 

Дзвенить вже оксамит знов на деревах,

НиткИ яскраві квіти вже плетуть.

Нарешті зачинилось наше небо,

До нього душі вже забудуть путь.

 

Прийшли живі сини, прийшли і доні

Зі зраненими душами. Ще мить…

Невинні в крОві ворога долоні,

Та жодна рана більше не щемить…

 

Яку ціну й за що ми заплатили,

Щоб мати те, що й мали ми завждИ?!

Та є у нас на відбудову сили,

А праця дасть хороші хай плоди!..

 

ЛЮДМИЛА КИРІЄНКО