Зупинився Туман на хвилинку, І приліг у широкій долині, Та побачив у небі Хмаринку, Що витала у вільному плині.   У Хмаринку Туман закохався, Тож зібрався й долину покинув. На взаємини він сподівався, І поволі до неба полинув.   Для туману хмаринка як мрія, Що з’явилась у синім безкраї, Поманила небесна стихія, Де хмаринка легка пролітає.   А Туман був густим і білявим, Наче принц у безкрайньому світі. І Хмаринка з Туманом ласкавим Поєдналися, сонцем зігріті.   А в промінні…