ПОСМІХАЮСЬ ДОЛІ
Добавлено в закладки: 0
Моє вже літо відцвіло,
І листя осінь обірвала.
Кохання й горе — все було.
Душа і маялась, й страждала.
Я жовтий підіймаю лист
І вдячно посміхаюсь долі —
Це мій прощальний бенефіс
На стоптанному життє-полі.
Вдихну останніх днів тепло.
Зосталось суму зовсім трішки.
Чого жадалось — не збулось.
Лихого ж — набереться з лишком.
Зіграю вдячно роль свою
Без визнання та гонорару.
Життя безмежно я люблю —
Отруту п’ю цього нектару.
На повні груди ще вдихну
Земне повітря — насолоду
І в вічну зимоньку пірну —
В обійми Бога та природи…
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Комментарии: 345Публикации: 34Регистрация: 25-10-2020
6 комментариев
Серна
Журно, але гарно, Алло.
АКВа
Дуже дякую, Надюшо. Таке життя. Не завжди весело.
Серна
Ну… Завжди весело — теж не завжди цікаво.
Най життя буде різноманітним.
Мария Макрушина
Гарний, поетичний, але дуже сумний вірш! Насторожують останні рядки. Не поспішайте нікуди пірнати, Алло! Встигнете. Дихайте на повні груди. Життя все ж таки прекрасне, хай і не завжди веселе.
АКВа
Дякую Вам, Маріє! Поспішати нікуди не хочу, але як доля посміхнеться у відповідь…
З Водохрещем !
Мария Макрушина
Дякую, Алло! Посміхайтеся долі і вона обов’язково посміхнеться у відповідь. Це точно!