ТРИВАЛА ЗЛИВА
Добавлено в закладки: 0
Вже пізно… Не приходь. Я дощ тепер люблю,
Він став мені могутньою стіною,
Звільнив від тебе душу він мою,
Можливість дав зцілитися від болю…
Очистив він усі мої думки,
Надавши час мені для усвідомлень,
Із серця змив обрáзи і страхи…
Не треба запізнілих повідомлень…
Мій власний світ є сонячним завждú,
Хоча всі пори року тут присутні…
Але тобі не можна вже сюди,
Бо статус твій — «без виправдань відсутній»…
Пізніше додала ще приспів:
Тривала злива
Здійснила диво,
Бо я й без тéбе
тепер щаслива.
17.05.2025
Автор Мішина Світлана



3 комментария
Крайнюк Надежда (Софи)
Гарно.
Дякую!
Светлана Мишина
Дякую. Це був експромт на вірш з фб:
«За склом дощу»
діалог між Нею і Ним
[Вона:]
Я — тінь за склом. Світ тонув у дощі.
Стискає груди осінь невблаганна…
Ти — там, де шепче вітер у гіллі,
А я — мов згадка, що тобі незнана.
[Він:]
Я йшов крізь зливу, наче крізь провал,
З парасолькою… та серцем — оголеним до краю.
Твій силует, мов пісня, що мовчала,
В мені звучав… Я йшов, та не встигаю.
[Вона:]
Чому не зайшов?.. Хоч на один поріг?
Я серцем кликала, не голосом — душею.
Світ згас, немов незапалений світильник,
Та я ж і досі дихаю тобою…
[Він:]
Я боявся… не тебе — себе самого.
Не вмів любити так, як ти того вартуєш.
Я був подією — миттєвою, тривожною,
А ти — молитвою, яку ніхто не чує…
[Вона:]
Я не шукала дива — я чекала щирість.
Не досконала — просто твоя жінка.
Усе, що мала — ніжність і довір’я.
Усе віддала… А ти — лише хвилинка.
[Він:]
А може ще не пізно? Я — під дощем іду,
До того світла, що горить у твоїм вікні.
Якщо відкриєш — я мовчки увійду,
І залишусь. Навіки. В твоєму дні.
Я продовжила діалог від імені персонажа.
Крайнюк Надежда (Софи)
Зрозуміло. У Вас це вийшло добре.
Бажаю успіхів!