Традиції Різдва забуті

Добавлено в закладки: 0

Ніч. Сніжинки срібнопері

Сіють чари навкруги.

В гості йде Свята Вечеря,

Стукає Різдво у двері –

Стіл закуймо в ланцюги́!*

Щоб було худоби – сила,

Щоб жили в ладу з людьми,

Їх замка́ми закріпили –

Хай панує в хаті мир!

Має силу небувалу

Крижана вода в цей день.

Вірили, що лікувала

У Різдво хвороб чимало:

Бог благословляв людей

Тато – за столом у стравах,

Каже: «Бачите мене?»

«Ні!» – кричить малеча жвава,

Звичай це така «вистава»,

Щось від предків чарівне.

Обкурили хату димом,

Воду бризнули святу,

Кожну хрестячи дитину,

Мати всім дала води нам –

Згадую врочистість ту.

Ложку кидали до стелі

Із кутею – на врожай.

Ворожили люди в селах,

Щоб ягнят дав Бог веселих –

Звичай кожен поважав.

Йшли дівки трусити сливу

Ті, кому жених кортів.

Без плодів? А неважливо!

Знала кожна чорнобрива:

Розхитаєш – май сватів.

Для вмивання сік калини,

(Щоб рум’янець не зійшов.)

У Святвечора хвилину

Душі предків в хату линуть

Під величний дзвін церков.

Цю традицію й тепер ми

Не минаємо в Різдво.

Залишаємо померлим

Від куті – солодкі зерна

Й «здмухуємо» душ з лавок.

В хату вносимо Діду́ха,

На божни́ці – блиск свічі.

У морози й завірюхи

Йдуть коля́дники в кожу́хах

На пиріг та калачі.

Віфлеємська зірка сяє,

Аж радіє вся земля.

Сніг несе одну із таїн:

Першим криком світ вітає

В яслах Боже Немовля…

/Картина Костянтина Трутовського «Колядки» /

* ніжки святкового різдвяного столу заковували в ланцюги для миру та злагоди у родині, щоб була єдиним цілим.